Сам Дереш вегетаріанець уже десять років, щоправда, подеколи робив перерви.

Письменник запевняє, що вегетаріанство – це кухня, яка позбавлена насильства. Дереш говорить, що коли він опиняється на природі, то відчуває, що вона його не відштовхує.  На публіку прозаїк готував уперше.

«Мені було по-людськи шкода своїх батьків, які і сердилися, і шкодували, і намагалися мене якось змінити. Бабуся ще досі мені каже, щоб я це (вегетаріанство. – Ред.) кидав і їв усе потроху, бо потроху можна».

«Вегетаріанство позначилося на моїх текстах. Коли відмовився від м’яса, то працював над збіркою «Пісні про любов і вічність», зокрема, писав оповідання «І не повернеться пес до своєї блювотини».

«У 2013 році я був на стипендії у Польщі. Мене разом із колегами поселили в гуртожитку радянського типу «Фелікс» у шахтарському районі (під враженнями від перебування у гуртожитку Софія Андрухович написала свій роман «Фенікс. Австрія!»). Краковом, за яким їдуть туристи, там і не пахло.  Там була спільна кухня, спільний холодильник і дві електричні плити. Тому я запропонував своїм мешканцям на поверсі, щоби готував я. Загалом готую не часто. Але іноді, щоб зробити приємне рідним, то готую».

«Є йога приготування їжі – це те, що допомагає відновлювати зв’язок з Богом. Той, хто готує їжу, не має до неї торкатися: не куштує, старається не нюхати. Якщо людина готує з думкою, що вона це робить не для себе, а для Бога, тоді відбувається цей зв’язок. Таке приготування їжі відбувається в індійських храмах: готують страву для божеств, пропонують божеству. Потім цю страву роздають або продають за символічну плату людям.  У процесі приготування їжі розум кухаря має бути сфокусований на ньому. Є такий закон: коли страва готова, то її несуть у великому посуді через внутрішнє подвір’я храму  (а це великі масштаби), якщо ж під час цього з’являється собака, то, значить, кухар щось погане думав, коли готував, він забруднив їжу. Таку страву не можна подавати, її виливають і закопують, натомість готують заново. Звідки береться собака у храмі – невідомо, оскільки приміщення суворо охороняється».

«Такої країни, як Індія, для самих індусів нема, для них є Бхарата або Бхаратія. Бха  означає світло, рата – прив’язаність. Бхарата – країна тих, хто прив’язаний до світла».

«Вважається, що на якість їжі впливає вогонь.  Є види чистого вогню: найчистіший – той, який дає нам сонце. Другий за чистотою вогонь від коров’ячого посліду. Потім ідуть різні види дерева, далі – вугілля, а вже потім газ, нафта, електричний вогонь, тобто тепло від електрики».

«У наш час з істиною туго. Є багато таких речей, про які важко сказати – чи є це істиною, чи не є. Більшість людей взагалі не паряться тим, що таке істина, чи потрібна вона їм. Бо про яку істину можна говорити, тут аби на роботу якусь піти, гроші якісь заробити, дітей прогодувати. Індуси ж розуміють, що без істини життя не має сенсу. Насправді ми ті чи ті речі вважаємо за істину, хоча можемо собі цього і не проговорювати. У критичних ситуаціях ми починаємо себе перевіряти. Недавно була ситуація з Майданом. Мені потрібно вирішити: якщо я поїду до Києва, то наражаюся на небезпеку, якщо не поїду, то, можливо, буду себе все життя картати. У таких ситуаціях людина починає шукати сама для себе, що є істиною».

«Ми зараз говоримо про громадянське суспільство, про те, як правильно будувати стосунки  між собою, з владою, незважаючи на те, у чому сенс нашого співіснування. Той факт, що є проблеми із відділенням: ДНР, ЛНР, можливо, ще якісь області. Виникає запитання: а для чого нам бути разом? Тенденції до сепаратизму є скрізь. Просто є країни, у яких їх подавляють, а є країни, де вони більш виявлені. Веди говорять, що це закладено в самій природі людини. Людина тяжіє ототожнювати себе з місцем, де вона живе. Я живу на заході – я західняк, патріот. Якщо він зі сходу – то це москаль, кацап. Хоча він теж живе у своєму світі, у нього є його місто».

«Страх є тоді, коли є якісь прив’язаності. Коли я вважаю, що гроші належать мені, боюся, що мені їх хтось з кишені витягне. Коли я розумію, що гроші не мої, що гроші мені дав Бог для того, щоб  міг ними користуватися... Якщо і волосинки не впаде, ні травинки не колихнеться без волі Бога, то що вже говорити про гаманець, в якому там 34 гривні і 12 копійок».

«Індуси вважають, що душа вічна. Вона отримує тіло за тілом, бо у ній є якісь бажання: побути царем, балериною, геніальним письменником, відомим саксофоністом, провести ніч з Клеопатрою. Бажань мільйони. Вважається, що Бог настільки добрий, що не може нам відмовити, і дає те, що нам хочеться».

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.