Волинянин описав архів монастиря у Соловках
7 серпня 1873 року в містечку Гулевичі (нині село Гулівка Ковельського району) народився Дмитро Абрамович, академік, історик мови та літератури, дослідник давньоруської писемності
Він з'явився на світ у сім’ї священика і сам пішов духовною стежкою. Закінчив Милецьке духовне училище, Волинську семінарію, Петербурзьку духовну академію і отримав ступінь кандидата богослов’я. Перші праці писав під керівництвом академіка Шахматова. У 1896 році з-під пера Дмитра Абрамовича вийшла робота «Нестор-літописець». В академії п’ять років завідував кафедрою російської та церковнослов'янської мови й історії російської літератури, але був звільнений через неблагонадійність та політично шкідливі напрямки у викладанні.
З 1910-го працював у рукописному відділі Публічної бібліотеки в Петрограді. Був затребуваний, бо знав 11 мов. Удостоєний орденів Анни ІІ та ІІІ ступенів і Станіслава ІІ та ІІІ ступенів. Після революції став членом-кореспондентом Академії наук СРСР. Брав активну участь у роботі Всеукраїнської академії наук.
Серед основних праць нашого земляка — «Дослідження про Києво-Печерський Патерик як про історико-літературний пам’ятник», «До питання про джерела Несторового «Житія преподобного Феодосія Печерського», «Гоголь у російській критиці», «Про рукописні та стародруковані зібрання Волинської губернії», «До питання про джерела Ізборника Святослава 1076 р.», «З новітніх праць про «Слово о полку Ігоревім». Загалом він є автором понад 200 статей, розвідок, лекцій або заміток. Під редакцією Дмитра Абрамовича вийшло перше повне зібрання творів Михайла Лермонтова.
20 червня 1927 року ОДПУ заарештувало академіка за звинуваченням у належності до підпільної контрреволюційної монархічної організації. Разом із дружиною його на п’ять років заслали на Соловки. Подружжя вважало причиною арешту те, що вони не донесли на свого знайомого, який умовляв їх вступити до якоїсь спільноти. Соловецьке товариство краєзнавства залучило зека Абрамовича до опису монастирських рукописів (тоді ще таке дозволяли), що він фахово і виконав. Через рік академіка амністували, проте нормально працювати не дали. Він займав професорські посади, але з 1934-го і до самої смерті 4 березня 1955 року не надрукував жодної праці, статті чи хоча б рецензії.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
