Шпанів сьогодні – це село у Рівненському районі Рівненської області. Колись у ньому був палац, який належав Радзивіллам.
У XVI столітті Шпанів був головним осідком галицько-волинського роду Чапличів. Як пише польський історик Роман Афтанази, з часом Чапличі зайняли високі посади у Речі Посполитій, поєднавшись із родами Вишнівецьких, Четвертинських і Корецьких. Проте вже у XVII столітті Шпанів «вийшов з рук» Чапличів через родичання з представниками інших родів. Така практика була поширеною.
Немає точних відомостей, коли збудували фундаментальні укріплення Шпанова. Є згадака про те, що до кінця XVIII століття тут був замок, який тоді перебудував власник Шпанова Кароль Стецький на «чудову і обширну резиденцію».
Резиденція Стецьких була виконана у класицистичному стилі. На головному фасаді було 4 колони, які підтримували масивний портик. В непоганому стані ці споруди збереглися на акварелі художника Алоїза Саара. Він зобразив палацові споруди з північної сторони у 1808 році. Сліди якогось перебудованого замку слабо помітні. Проте на певні фортифікації вказує масивний фундамент бічного корпусу, який добре проглядається на зображенні Саара. Палацові споруди оточені парком з тополями і водоймою.
Палац із північної сторони, акварель Саара, 1808. Це та інші чорно-білі зображення з книги Романа Афтаназі Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej
У схемі посагів, спадків і дарувань, які тягнулися століттями, у на початку ХІХ століття з’являються Радзивілли. У 1815 році Олександра Радзивілл ініціювала модернізацію палацових споруд. Припускають, що автором проекту перебудови був Генрик Іттар. І перебудова тривала більше 15 років. Проте докорінних змін не було зроблено. Замість 4 колон на головному вході до палацу стало 6. Трохи змінився декор самого палацу. Нові декорації були виконані всередині будівель.
У 1835 році Олександра Радзивілл зробила серію малюнків з виглядом палацу зовні та всередині. Історики припускають, що з причини браку майстерності, жінка не зобразила деяких деталей, тому її акварелі історично неповні. Зі спогадів сучасників та з самих акварелей стає зрозумілим загальний образ палацу. Це була двоповерхова споруда на високих сутеренах. Візуальний акцент – на шестиколонній частині іонічного ордеру.
На всій ширині портика до палацу вели сходи. Збоку до палацу прибудували склепінчасті аркади з тесаного каменю. На них містилися веранди, накриті бляшаними дашками, помальованими олійними фарбами. Одна з веранд, декорована квітковим орнаментом, слугувала за літній салон. Сам палац мав високий чотирискатний дах, спочатку покритий мідною бляхою.
Біля палацу містилися два бічні корпуси. Цікаво, що один із них підземним коридором з’єднувався із головним корпусом палацу. Історик Роман Афтанази пише, що цим тунелем носили готову їжу в комору, а звідти – до їдальні. З цього зрозуміло, що кухня містилася в бічному палаці.
Інший бічний корпус був невеликим, але мав двоповерхову вежу. Перед палацом розлягав великий газон та алея. Вона вела до мурованого мостика між двома ставами. Навколо палацових споруд був закладений парк авторства Діонісія Макклера. Поряд на погорбі був ще один парк, закладений в англійському стилі з альтанками та доріжками.
На першому поверсі палацу була велика зала з їдальнею. У правій частині містилася бібліотека, більярдна зала, два салони, гарно обставлені новими меблями, та інші покої. З першого на другий поверх вели кам’яні сходи. У середній частині палацу стіни були дуже товсті, бо це були рештки старого замку. Крім меблів, зали палацу прикрашали різьблені двері та віконні рами, мармурові каміни. В одному в покоїв підлога була викладена із великих квадратів з гербами Радзивіллів та Стецьких.
Частина цього оздоблення потрапила на акварелі Олександри Радзивілл. Проте історики недокінця впевнені, чи на акварелях справжні інтер’єри, чи тільки їхні проекти.
Велику цікавість має також акварель Піццалі, зроблена роком раніше. На ній видно один із салонів з вигнутими сходами, які вели на другий поверх крізь дірку в стелі. Так можна було дістатися до спальні господині палацу.
Салон, акварель Піццалі 1834. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Немає відомостей про мистецькі колекції шпанівського палацу. За прикладом інших подібних резиденції, тут могли бути колекції портретів власників, іншого живопису, порцеляни, срібних виробів тощо.
Останній раз чари Шпанівського маєтку зафіксував Генріх Пеєр десь у 1850-х роках. У 1870 році палац поглинула пожежа. Його уже не відбудували. Коли невдовзі після пожежі шнапівський палац відвідав Наполеон Орда, він застав його дуже поруйнованим. Таким ця споруда і потрапила на його малюнок. Радзивілли перенесли пожитки до маєтку у Нєборов, що в сучасній центральній Польщі. Шпанів залишився як літня резиденція. Використовувалися тільки два бічні корпуси.
Шпанів на малюнку Генріха Пеєра
Зруйнований пожежею палац на малюнку Наполеона Орди
У 1914 році тут народився Станіслав Альбрехт Радзивілл, майбутній дипломат і бізнесмен.
У міжвоєнний час перший бічний корпус мав такий вигляд:
Зараз він має такий вигляд:
Від інших споруд залишилися тільки фундаменти.
Сьогодні Шпанів приваблює рибалок
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
