Один із попередніх матеріалів нашої рубрики оповідав про арґо (таємничу мову) ремісників-шнайдерів з Волинського Полісся. Продовжуючи означену тематику, пропонуємо нашим читачам нині втаємничені мовні цікавості з лінґвістичного арсеналу мешканців містечка Колки. Як зауважує доктор філології, професор Григір Левкович Аркушин, та місцина була добре відома своїми ремісниками, насамперед кравцями та шевцями. Декілька разів на рік тут відбувалися великі ярмарки.

Будинок у Колках на початку 20-х років ХХ століття. Фото з Lodomeria

Арґотична система колківських міщан мала низку цікавих словечок. Деякі із них постали внаслідок деформації широко вживаних слів. Як-от: березевуса – береза, качкеус – качка, колодазеус – колодязь, сердеус – середа, четвергеус, циґанеус та ін. Щось запозичували з різних мов та інших арґотичних систем. Так з ідиш послуговувалися словами апел – яблуко, барлах – грушка, бройт – хліб, абрис – горох, фальц – сіль. З німецької мови: гунд – собака, шварц – чорний; з польської: ґенцор – гусак. З інших арґо:  ґалах – піп, дулас – вогонь, зікро – вікно, йепит – є, йорньохий – чорний, каравона – дівчина, кірити – пити, манько – чоловік, дядько. З говіркового мовлення користалися словами ґазда – хата, поклит – комора, скурати – одержати покарання, стидуватися – соромитися. Вівцю означували бекуном, корову – ревухою, руку – п’ятернею, борошно – трусихою.

Джерело: Аркушин Г. Л. Народна лексика Західного Полісся: монографія / Григорій Львович Аркушин.– Луцьк : Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, 2014. – С. 197 – 198.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.