Вкрай цікавим лінгвістичним феноменом повсякдення наших предків ще донедавна була спеціальна, штучна мова.  Вона побутувала у певному соціумі, відома тільки тим, хто входив до визначених соціально-професійних груп. Означена низка зашифрованих слів і словосполучень іменується терміном «арґо». Секретна говірка була необхідною для втаємничення тих знань, що були надбанням конкретної групи людей. Ще однією причиною появи мовних шифрів могла бути й порівняно невисока загальна фахова кваліфікація певної частини людей, що ходили на заробітки. Умови життя і праці змушували шукати такі засоби спілкування між собою, що дозволили б у присутності господарів зберегти у таємниці певні моменти свого побуту: домовлятися про вихід з ситуації при невдало виконаній роботі, говорити про вищу платню etc. Такими, найперше, були ремісники. Як зауважує дослідник народної лексики Волинського Полісся доктор філології, професор Григір Аркушин є відомості про волинсько-поліські штучні мови як-от шнайдерська (мова кожухарів), кравецька, каліпненська (лірницька), лабурська. Сьогодні – декілька зауваг про мову кожухарів-шнайдерів.

Ось як розповідала про цю мову корінна жителька села Нова Вижва Старовижівського району  В. Тищук, 1930 року народження : «Ну то така мова була помішана, там і німецька і польська і яка хочте. Но, вони як говорили між собою вже тиї шнайдери-нововижівці, то особливо з Нової Вижви люди були таке, шо то їх ніхто не пуйме. Воне там свою мову мале і вони їх нашої і їхньої мови навить не розуміли отут сусідні села. От хутівл (хутір) в нас півтора кілометра, но вони не знали нашої, нашої мови».

Серед зашифрованих слів арґо кушнірів нині відомі такі: геітка (гейштка) – хліб, гейт (гей) – сіно, ск’епа – піч, пеігурити – косити, пейґирити – вмирати, глушити – спати, голтс – голова, махус – жіночий статевий орган, серпити – красти, тринькати – пити. Деякі слова, вимовляючись з певними фонетичними відмінностями, могли мати дещо інше значення.

Джерело: Аркушин Г. Л. Народна лексика Західного Полісся: монографія / Григорій Львович Аркушин.– Луцьк : Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, 2014. – С.192–196.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.