Початок Другої світової війни на Волині виявився переломним - вона в черговий раз пережила адміністративну зміну і після 17 вересня 1939 року була зайнята радянськими військами. Про перший радянський дух, який принесли із собою завойовники, з перших уст очевидця подій М. Вільного.

***

Радіо принесло несподівану вістку: совєтське військо займає Західню Україну і Західню Білорусь. Було це 17 вересня 1939 року. Вже від початку польсько-німецької війни всі чекали змін. Польська держава розлетілась, мов дімок з карт. Що прийде після неї? Німці... Багато від них не можна було сподіватися. Всі ще пам'ятали недавню історію з Карпатською Україною. Коли раптом ця вістка, мов грім з ясного неба, — йдуть нас «визволяти» совєти. Ніби тяжкий камінь впав на груди кожному. Не зрушили його солодкі слова про визволення, скиданих з літака летючок, підписаних самим совєтським головним камандувачем Тимошенком.

До Луцька ввійшли большевики над вечір 18 вересня. Темні, брудні танки врізалися у вулиці міста з боку Рівного. Обличчя танкістів вказувало на їх монгольське походження. Назустріч танкам сунула ще відступаюча польська армія. Дехто з вояків підносив руку, для вітанння совєтів, але негайно опускав, коли близько був офіцер. Серед поляків панувала повна розгубленість. Вони не знали, чи совєти їхні союзники, чи вороги. Безрадні питали натовп на хідниках головної, Ягайлонської вулиці. Натовп різно по-своєму сприймав прихід большевиків. Одні, похмурі, стояли й дивилися.

Інші дивилися з цікавістю і занепокоєнням. Лише де-не-де хтось махав рукою. Українці тішилися, що впала Польща, але ніяк не тішив їх прихід совєтів. Лише молодь не українська виявляла радість. Вона урядила першу совєтську демонстрацію ввечері 18-го вересня. Цю демонстрацію провадив росіянин інж. А. Б., комуніст, недавно ще студент Львівської Політехніки. Демонстранти, яких було не більше двох-трьох десятків, несли портрет Маркса і щось співали. На тлі малих молодиків спереду вирізнювалася висока фігура росіянина інж. Б., який жваво жестикулював і щось вигукував. Демонстрація відбулась по головній вулиці, від парку, коли танки перестали йти.

Головна вулиця Луцька в тридцятих. Зображення з Національної бібліотеки Польщі

Перші дні приголомшення та безрадного споглядання на все нові й нові військові частини червоної армії, що сунули на захід, минули. Прийшло до розмов з червоноармійцями. Вони дістали виразний наказ хвалити все совєтське та добре заховуватися. Їх обступив гурт людей і про все розпитував. Було видно, що там у них погано, нема ні взуття ні одягу. Червоноармійці споглядали на досить добре одягнених місцевих людей й питали, чи де великі пани? Сам пригадую мусів одному відповісти — «Це звичайний швець». — «Та чому він має капелюх на голові?» — Запитав мене червоноармієць. «Що коштує це у вас?» — було дуже часто повторюваним питанням. «Що заробляють у вас робітники, службовці, вчителі?» — питали взаємно одні у других. Все виходило на їхню некористь. Одним хвалилися вони: у нас всі працюють, нема безробітних. Що з того, як незабаром ми побачили, що безробітний в Польщі, навіть при поганому забезпеченні, міг краще одягнутися і ліпше з'їсти, як робітник чи службовець у Совєтському Союзі. Само совєтське військо виглядало нужденно в своїх обмотках і шинелях, з яких висіли стрипці…

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.