Акт відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 р. увійшов до підручників з історії України, але все ще продовжує викликати дискусії у науковому середовищі, часто навіть і з політичним забарвленням. Публічні проголошення «Акта» відбулись і в інших регіонах України, у тому числі й на Волині. Для нас цікавий не стільки текст документу, оскільки він вже загальновідомий, а як це відбувалось на практиці і хто ініціював його представлення.

Текст документу був зачитаний і в Луцьку – незмінному адміністративному осередку Волині ХХ ст. Більше того у період німецької окупації роль міста зросла, адже воно стало центром генеральної округи «Волинь-Поділля», до складу якої окрім довоєнної Волинської області увійшли Рівненська, Кам’янець-Подільська області Української РСР, а також південна частина Брестської і Пінської областей Білоруської РСР.

Акт відновлення Української держави в Луцьку варто пов’язувати із прибуттям похідних груп ОУН, члени яких почали організовувати місцеву адміністрацію. Так, постала Волинська обласна управа, яку очолив Андрій Марченко («Бурий»). Вважається, що саме її співробітник – Юрій Кох («Сайгор») і зачитав текст історичного документа. Дотримуючись причинно-наслідкових зв’язків варто детальніше звернути увагу не лише на згадану постать, але й на його родину.

Батько Юрія – Анатолій Кох народився 16 (28) липня 1887 р. у містечку Грунь Зінківського повіту Полтавської губернії (нині Охтирський р-н Сумської обл). Закінчив Полтавську класичну гімназію. У 1909 р. вступив до ветеринарного інституту, одночасно навчався на вищих геодезичних курсах у Варшаві, де мешкали його брат та сестра. Із початком Першої світової війни мобілізований до російської імператорської армії. У період Української революції штабс-капітан Анатолій Кох перейшов на службу до армії УНР. Згідно із свідченнями його молодшого сина Богдана, у 1918 р. батько став членом Української Центральної Ради. Після демобілізації Анатолій Кох повернувся у Полтаву, забрав дружину і виїхав до Варшави у пошуках брата та сестри. Ймовірно таке рішення було прийняте й з огляду на загрозу бути арештованим радянською владою. Фактично під час переїзду до Польщі 1 лютого 1919 р., в Станіславові (нині Івано-Франківськ) у подружжя Кохів народився син Юрій.

 

Юрій Кох, фото кінця 1930-х рр

 

У Варшаві Анатолій Кох працював помічником землеміра допоки у 1922 р. не закінчив відповідні курси. З цього часу і аж до 1928 р. він працює за фахом у центральних воєводствах Польщі. 26 квітня 1925 р. у м. Остроленка Білостокського воєводства у подружжя народжується другий син Богдан.

У 1929 р. родина переїздить до Луцька, де проживає на вул. Кумовській, 26 (тепер Яровиця). Анатолій Кох влаштувався на посаду інженера-геодезиста та включився до життя української громади, став завідувачем міської бібліотеки товариства «Просвіта». Разом із дружиною Варварою Іванівною (у дівоцтві – Гаплик) – випускницею Харківського інституту благородних дівиць, Анатолій Кох входив до складу батьківського комітету Луцької української гімназії, де навчались їхні діти. Поряд із цим Кох старший вів гурток мови есперанто, провідним фахівцем якої був, виступав з рефератами на громадсько-політичні теми, організовував академії та свята, став членом товариств «Сільський господар» і «Відродження». Після приходу радянської влади у 1939 р. Анатолій Кох певний час працював бухгалтером у луцькій школі №2, але згодом повернувся до своєї звичної професії землевпорядника.

Діти подружжя Кохів намагались наслідувати батьків і здобули хорошу освіту на той час. Упродовж 1929–1937 рр. старший син Юрій навчався в Луцькій українській гімназії, де активно проявляв себе і поза освітнім процесом: виступав на святкових академіях, урочистих заходах, як бандурист, декламував, писав до учнівських журналів «Шуліка» та «Промінь». Поряд із цим був членом товариств «Відродження», «Просвіта», а в старших класах вступив до ОУН, через що ймовірно його двічі арештовувала польська поліція. Юрій Кох продовжив здобувати освіту у варшавській політехніці, познанській вищій школі будови машин та електротехніки. Після окупації Польщі Німеччиною, упродовж 1939–1941 рр. він продовжив навчання у політехнічному університеті Берліну. Разом із цим займався громадсько-політичною роботою, був членом студентської корпорації «Чорноморе» і з огляду на подальший перебіг подій – очевидно активно працював у структурах ОУН.

 

Родина Кохів в Луцьку, 1929

Юрій Кох на студентському вечорі. Познань, 1938

 

Згідно із спогадами молодшого брата Юрія – Богдана, зранку 25 червня 1941 р., тобто у перший день німецької окупації, він прибув до Луцька у супроводі Степана Бандери, Миколи Лебедя та Ярослава Стецька. Поснідавши, гості вирушили до Львова, а Юрій залишився в місті. Факт одночасного перебування в Луцьку керівників визвольного руху не витримує жодної критики. Ймовірно, Богдан Кох сплутав вказаних діячів з іншими членами похідних груп ОУН.

Залишившись у місті Юрій увійшов до керівного складу Волинської обласної управи, де очолив відділ пропаганди. У його компетенції також була міська друкарня, що є доволі логічним. Батько Юрія – Анатолій Кох став керівником земельного відділу Волинської обласної управи, а за іншими даними – обласного господарства.

Найзмістовнішими джерелами про перебування Юрія Коха в Луцьку поки що залишаються матеріали кримінальної справи 1946 р. заведеної на батька Анатолія і брата Богдана, а також спогади останнього, які датовані вже періодом незалежності. Згадані джерела мають певні відмінності щодо часу, але одностайні у тому, що Акт відновлення Української держави в Луцьку проголосив саме Юрій Кох. За словами його брата це сталось, як і у Львові, 30 червня 1941 р., або ж на початку липня після церковної служби, за участю архієпископа Полікарпа, коли Юрій Кох зачитав текст документу з балкону св. Троїцького собору Луцька.

 

Родина Кохів. Луцьк, червень 1941

 

У матеріалах кримінальної справи, базованої на показах свідків, знаходимо підтвердження, що це сталося у липні 1941 р. Остання дата, попри свою відносність, у більшій мірі підтверджена джерельною базою. Так, уже згаданий архієпископ Полікарп закликав підтримати Українську державу і її молодий уряд у своєму листі до віруючих від 10 липня 1941 р. У зведеннях німецької Поліції безпеки і СД від 17 липня 1941 р. також зазначено, що в місті була проведена демонстрація на підтримку Акта 30 червня 1941 р. Таким чином, не виникає жодних сумнівів, що Акт відновлення Української держави був публічно зачитаний в Луцьку у період з 1 по 10 липня 1941 р.

Поряд із цим є й інша версія. Так, за словами посадника Луцька Павла Скоробогатова Акт відновлення Української держави в Луцьку у такий самий спосіб проголосив директор ІІ міської лікарні, а заразом голова Українського допомогового комітету Микола Залевський. Однак, безпосереднім учасником цієї події Скоробогатов не був, а чув про неї від інших людей. Сам він врятувався під час розстрілу бранців луцької в’язниці 23 червня 1941 р., однак ще впродовж трьох місяців змушений був лікуватись. Ймовірно Залевський також міг брати безпосередню участь у вказаних подіях і перебував поруч із Кохом. Однак, на разі більш аргументованішою видається версія, що Акт відновлення Української держави в Луцьку проголосив саме Юрій Кох. Оскільки він прибув у складі похідної групи ОУН і входив до керівної ланки. Поряд із цим напрошується питання, чому саме йому була довірена така важлива місія, а не скажімо голові обласної управи Андрію Марченку («Бурому»).

Проукраїнська позиція місцевих урядовців не відповідала німецькій окупаційній політиці. Як наслідок – у грудні 1941 р. гестапо арештувало багатьох членів ОУН з української адміністрації, у тому числі і Юрія Коха. Він утримувався у Краківській в’язниці. Звідти у 1942 р. його направляють до концтабору Аушвіц-Біркенау (м. Освенцім, Польща). Хтось із колишніх в’язнів пізніше розповів батькам, що Юрія разом з іншими бранцями, після гарячої лазні в зимовий мороз, повели голим до бараку через увесь табір. Після цього він застудив легені і захворів на гнійний плеврит. Невідомо як, але Юрію пощастило звільнитись, його виходила молода пара з Прикарпаття. За словами батька, у 1943 р. зі Львова він на три дні прибув до Луцька. Це була його остання зустріч з родиною.

Через постійну загрозу розстрілу Юрій Кох («Сайгор») переходить у підпілля, де від 1943 р. керував технічним відділом суспільно-політичної референтури запілля УПА-Північ, завідував друкарнею повстанської газети «За самостійну Україну». Упродовж літа – осені 1943 р. разом із керівництвом ОУН перебував в околицях сіл Гутвин, Великий і Малий Стидин Костопільського р-ну Рівненської обл.

 

Юрій Кох крайній з права у Карпатах, 1943 р. Одне із останніх прижиттєвих фото

 

У 1944 р. Юрій Кох брав участь у переговорах УПА-Північ з німецьким командуванням. У результаті агентурного доносу, у травні 1944 р., «Сайгор» разом із побратимом «Наливайком» були оточені оперативною військового групою Деражненського районного відділення НКДБ поблизу с. Бичаль Костопільського р-ну Рівненської обл., де обоє підірвалися граною аби не здатись в полон.

Після закриття обласної управи родина Кохів продовжувала жити в місті. У 1941 р. батько Юрія відкрив книгарню «Культура». Окупаційна газета «Український голос» від 19 лютого 1942 р. повідомляла про відновлення її роботи на вул. Північній, 5. Ймовірно вона не працювала певний час, що було пов’язано із обмеженнями влади або ж зміною приміщення. Останнє більш вірогідніше, оскільки у джерелах натрапляємо на ще одну її адресу – вул. Червоної армії. Молодший син Анатолія – Богдан на початку окупації навчався в Луцькій українські гімназії, а після її закриття німецькою владою влаштувався у місцевий театр.

Під час чергової хвилі нацистських репресій 16 травня 1943 р. Анатолій Кох з сином були арештовані і перебували близько шести тижнів у рівненській в’язниці, де стали свідками масових розстрілів. Після цього Анатолія Коха відправили до Кременця, а Богдана в Німеччину, однак по дорозі йому пощастило втекти. Проте у Львові його знову арештовують і направляють до Янівського табору, який пізніше він описав у своїх спогадах. Звідти він також тікає, працює у театрах Львова і Перемишля до 1946 р., коли разом із батьком був арештований тепер уже радянською владою за участь в українському громадсько-культурному житті у час німецької окупації. Пройшовши табори, Богдан Кох продовжив акторську кар’єру, був удостоєний звання Заслужений артист України. Помер 3 грудня 1996 р., похований на Личаківському кладовищі у Львові разом з батьками Анатолієм Олександровичем (помер 18 січня 1964 р.) і Варварою Іванівною (померла 25 травня 1967 р.).

Сьогодні не викликає сумнівів, що Акт відновлення Української держави було дійсно урочисто проголошено в Луцьку на початку липня 1941 р. На жаль, дата потребує уточнення, як і обставини за яких це відбувалось. Попри інші версії, текст документу швидше за все зачитав саме Юрій Кох («Сайгор») після церковної служби у св. Троїцькому соборі. Звісно хотілося б більше дізнатись про його біографію, навчання у Європі, що напевне зіграло ключову роль для 22-річного юнака, якому довірили здійснити напрочуд важливу місію, яка мала б залишитись в історії. Хоча держави створено і не було, але останній факт таки здійснився попри терор, вбивства і нищення національної пам’яті нацистським і радянським тоталітарним режимами.

 Створення Української держави підтримало і луцьке духовенство, зокрема архієпископ Полікарп. Таким чином, Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р. – це не лише подія у Львові, а незворотний історичний процес, у якому Волинь і Галичина стали разом на шлях боротьби за незалежність, передаючи жертовну естафету іншим українським землям. 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.