Як казки формують характер українців
КОЖЕН НАРОД УПРОДОВЖ СВОЄЇ ІСТОРІЇ СТВОРЮЄ МІФИ, КАЗКИ, ЛЕГЕНДИ, ЯКІ Є ВИЯВОМ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО, ЗОБРАЖУЮТЬ РИСИ, ХАРАКТЕР, КУЛЬТУРУ, МЕНТАЛІТЕТ ТА РЕЛІГІЙНІСТЬ НАЦІЇ. ПСИХОЛОГ КАРЛ ЮНГ ОПИСАВ ПОНЯТТЯ АРХЕТИПУ ЯК КОЛЕКТИВНЕ НЕСВІДОМЕ ІНДИВІДА, НАРОДУ, ЩО ФОРМУВАЛОСЯ ВПРОДОВЖ ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА.
Особливості українського характеру, менталітету, національних рис закодовані в багатому народному фольклорі, зокрема казках, що розкривають архетип українця. Наприклад, казка “Про дідову дочку й бабину дочку” (дідова – працьовита, а бабина – ледача) свідчить про аграрну спрямованість нації, її господарський характер. Натомість у світових казках, особливо європейських, поширеними були образи принцес чи красунь, що вказують на значну цінність вроди – ознаки матеріального виживання жінки в суспільстві.
На Заході феміністичний рух розпочався із бажання жінки працювати й не залежати від чоловіка. Українки натомість мали більше прав, вони завжди відчували себе незалежною: у діях, вчинках, освіті та матеріальному забезпеченні. На наших землях ще в дохристиянські часи утворився культ матері, тому жінка досі надзвичайно цінується в українському суспільстві. Водночас доволі розповсюдженою була материзна, коли спадок у родині передавався за жіночою лінією. Це робило українську жінку незалежною та заможною. У козацькій Україні жінка не тільки вміла читати й писати, знала латину і грецьку мову, а й мала таке саме право прийняття рішень, як і чоловік, замінювала голову родини за його відсутності, навіть якщо в сім’ї були повнолітні сини. Високий рівень освіти серед жінок був у Київській Русі. Прикладом високоосвіченої жінки є княгиня Анна Ярославна, яка принесла у варварську Францію культуру, книги та особисту гігієну й навчила свого чоловіка-короля писати та читати. Саме тому в українських казках уславлювалася не врода дівчини, а її працьовитість, охайність та хазяйновитість.
Тема аграрної нації є наскрізною в українському фольклорі, вона вказує на неабияке значення праці, землі та врожайності в житті нашого народу. У багатьох казках поширений мотив чесної праці, за яку герой обов’язково матиме нагороду; безземелля – найбільшого нещастя для українця; а також пошуку заробітку для утримання сім’ї, що вказує на масову еміграцію українців за кордон.
У казках часто описується сила та мужність героїв, зокрема Кирила Кожум’яки із Києва та Ілька із Муромця. Доречно зазначити, що росіяни запозичили образи богатирів з українського фольклору, однак із благородних та сильних перетворили їх на лінивих героїв, котрі проводять частину життя на печі, аж доки не встають до бою.
Подібним є й образ лицаря, мужнього та сильного захисника, який втілився, наприклад, у Котигорошку. Його зброєю є булава, що певною мірою належить до козацьких мотивів. У цій казці хвалять не тільки просту силу, а й благородність, що вказує на її лицарське обрамлення та мотив волелюбності.
Водночас у наших казках немає абсолютного зла, негативні герої нерідко виражають толерантність чи благородність (наприклад, Змій, що частує головного героя й питає: “Будемо битися, чи миритися?”). Це вказує на гостинність українців як на національну рису характеру.
Спершу образом зла в українських казках був змій, та після впливу християнських мотивів він трансформувався в чорта. Баба Яга в дохристиянські часи також була позитивним героєм. В українських казках її відповідником є Залізноноса Баба. Окрім неї, існує також дивне жахіття – Кобиляча Голова, що працьовитих нагороджує, а ледарів з’їдає. Такий образ також вказує на важливість землеробства в житті українців.
Особливими є й образи героїв із надприродними рисами, своєрідних аватарів: Вернидуб, Вернигора, Пийвода, Музика. Усі вони мають лише одну надприродну рису, натомість західні аватари – кілька. Образ Пийводи – того, хто не має міри і хоче все та одразу – характеризує нестримність українців.
Міфічні істоти, як-от русалки чи водяники, не є негативними персонажами. Русалки лоскочуть до смерті тих, хто не відповідає на їхні загадки, караючи в такий спосіб за відсутність розуму; водяники ж тягнуть на дно лише тих, хто порушує дисципліну і купається під водяним млином; польовик насилає сон на тих, хто працює в обід, адже в цей час сонце дуже сильно пече.
Сім’я завжди була понад усе для українця. Про це свідчать й суспільно-побутові казки, що переважають у нашому фольклорі. У них постає архетип українця-сім’янина з традиційними цінностями, негативним персонажем завжди є мачуха, що свідчить про співчуття сиротам. Знедолені діти, котрі, попри страждання, вирізняються добротою, наполегливістю, працьовитістю й розумом, завжди отримують шанс на гідне життя. У таких історіях перевага надається не багатству чи становищу, а рисам характеру головного героя.
Окрім мужності й працьовитості, у казках уславлюється розум та мудрість, що свідчить про повагу українців до навчання. Наприклад, дівчинка-семилітка, яка рятує батька від розорення, відгадуючи складні загадки злого пана; чи Івасик-Телесик, який втікає від змія на лебеді. Водночас важливим тут є й уміння виходити сухим з води чи добре влаштовувати собі життя (Пан Коцький, якого господар вигнав до лісу через старість, обдурив усіх звірів та одружився з лисичкою).
Великий відбиток на національне несвідоме наклала панщина, що у казках втілюється в образі злого, жорстокого і хитрого пана. Йому протистоїть бідний чоловік, якому Видимо-Невидимо, наче добрий чарівник, допомагає провчити господаря. Характерним елементом українських казок є мораль, дидактика: герої, хоча й перемагають негативних персонажів, не вбивають їх, а дають шанс на внутрішні позитивні зміни.
Сюжети багатьох українських казок емігрували у інші країни. Наприклад, французька казка “Кіт у чоботях” – це аналог української казки “Про Івана Багатого”; японська “Журавка” – це наша “Кривенька качечка”, сюжет “Котигорошка” втілився у білоруській казці “Про Вужа-царевича та вірну дружину” і литовській “Егле – королева вужів”; в’єтнамська “Карамбола” – це українська казка “Про багатого і бідного брата”, а казка “Чому море солоне” на Філіппінах має таку саму назву і сюжет.
Отже, висвітлений у казках архетип українця описує національний характер та менталітет. Багатий народний досвід повинен вказати нам на наші недоліки та помилки. Варто аналізувати національну спадщину, зокрема народні казки, щоб уникнути невдач у майбутньому.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
