Столицею району було селище Розівка в сучасній Запорізькій області. Тоді називалось Люксембург Український. У 1788 році на територію селища переселялись німецькі колоністи.

У 1926 році німці складали 81,3 % населення району. Більшість були селянами.

Працювали 36 початкових, 2 семирічні школи. Викладання велось німецькою мовою у всіх школах, крім трьох, де викладали українською, російською і грецькою мовами. Діяли католицькі та лютеранські церкви.

В ході колективізації люди забивали худобу та коней, щоб вони не стали спільними. Це вело до погіршення якості обробки землі. Значно впала врожайність зерна. Під час хлібозаготівель 1931—1932 років буксирні бригади проводили суцільні обшуки, залякували і били колгоспників. Десятки людей померли від голоду.

На початку 1937 в районі почалися масові репресії. Було заарештовано 73 німця, 10 греків, 3 українці і 2 поляка. До розстрілу було засуджено 74 особи, інших відправили у табори.

У 1939 році національний район ліквідували. Територію передали сусіднім районам Запорізької та Донецької областей.