Цінним джерелом до вивчення історії Європи XV століття є «Угорська хроніка» (Chronica Hungarorum) дворянина Яна (Яноша) Туроці, який проживав у 1435-1488/1490 роках. Писемне джерело датується 1488 роком. До кінця XVIII ст. вона зазнала кількох перевидань.

Три перші частини хроніки Туроці відтворювали текст раніших хронік, проте четверта мала оригінальний характер. Хроніку 1488 року було видано у Брюнні (Брно) й Аугсбурзі.

Хроніка Туроці багато ілюстрована, на сторінках писемного джерела можна зустріти портрети угорських можновладців.

Нашу цікавість викликало зображення замку. Ймовірно, луцького. В різних пізніших джерелах ця ілюстрація підписана як «татари женуть ясир» або «людей із Галицько-Волинської Русі гонять в ясир».

В XV – на початку XVІ ст. активізувались напади татар на Волинь. Але найбільше литовців лякало те, татарські загони почали проникати за Прип’ять, до областей корінної Литви.

 

 

Михайло Грушевський в своїй «Історія України-Руси» згадує про часті набіги на Волинь в XV ст. та полон місцевого населення, проте пізнішого періоду, а саме 1490-ті роки: «На осінь 1494 р. татари впали на Поділє, звідти на Волинь, забрали силу здобичи й полону. Вкінці стягнули ся польські та волинські війська і напали під Вишневцем на Татар, але ті відбили ся й вийшли зі здобичею. На другий рік повторив ся татарський набіг на Волинь, але Татари прийшли, очевидно, не в великім числі, й староста луцький кн. Гольшанський прогнав їх з під Корця. За те тяжкий удар задали татари в р. 1496 — прийшли сини Менґлї-ґерая „сo всею ордою Перекопскою”, як каже руський літописець, і сильно спустошили Волинь; між іншим спалили славний Жидичинський монастир під Луцьком. Староста луцький Гольшанський, володимирський Хребтович, з кн. Острозьким і волинським боярством. замкнулися в Ровні й звідти безрадно дивилися на руїну. Пробували вони виступити против Татар, але сили їх показалися за малі. Татари приступали, спалили місто, а залога відкупилася від них!

Зимою того ж року татарський набіг повторив ся знову: Татари „плениша усю Волынскую землю мало не до конца, и Лядскои земли немало”, і з великим полоном спокійно „возвратиша ся во свояси”. Не так пощастило їм, коли прибули на весну 1497 р. знову на Волинь, під Кременець: при повороті нагнав їх кн. Михайло Острозький й відібрав полон.

Другий їх напад також не удався: їх ватаги погромлено і в київським Полісю і в Браславщині. Замітною подїєю було, що під час сього нападу татари недалеко Мозира стріли київського митрополита Макарія Чорта й убили; митрополита сього з того приводу оголошено мучеником і святим».

Якщо придивитись, то твердиня на сторінках «Хроніки»» й справді нагадує обриси луцького замку. Безумовним є те, що це ілюстративне джерело вимагає дослідження з боку істориків середньовіччя.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.