Генріх VIII: король «Синя Борода», вічно закоханий тиран та засновник англіканської церкви
Англія подарувала світові чимало визначних монархів, але був один, що увійшов у історію зовсім не завдяки політичним успіхам. Він не був султаном, але мав шістьох офіційних жінок та вирішувати сімейні проблеми дуже “своєрідними” методами.
Король “Синя Борода”, вічно закоханий тиран та засновник англіканської церкви – все це про нього.
Ще з дитинства щось пішло не так
Генріх VIII був третім сином Генріха VII – засновника династії тюдорів. Хлопчик ще з дитинства готувався до прийняття духовного сану, відвідував церковні меси та писав богословські трактати, в яких возвеличував святість та непорушність шлюбу. Спройлер: подальші суворі реалії життя вщент зруйнують його юнацькі ілюзії.
Головним претендентом на англійський престол вважали брата Генріха, Артура. Він часто хворів на сухоти та помер, але перед цим встиг одружитися на Катерині Арагонській, але не встиг виконати свій подружній обов’язок, що й не дивно, у 15-то років. Опісля смерті брата Генріх автоматично став головним претендентом на трон.
Король Англії не придумав нічого кращого, як одружити 17 річного принца на вдові його молодшого брата. Цей шлюб мав політичні цілі та повинен був зміцнити династичні стосунки між Англією та Іспанією, адже Катерина була донькою королеви Кастилії, Ізабелли.
Перший шлюбець нанівець
Генріх не був у захваті отримати у спадок від брата дружину та ще й старшу на шість років. У квітні 1509 король помер, а вже у червні у каплиці Грінвічського палацу відбулося скромне приватне вінчання Генріха VIII та Катерини.
Офіційна церква не була у захваті від цього шлюбу, і бідолашному Генріху довелося прохати главу Ватикану про спеціальний дозвіл на шлюб. Незабаром після весільної церемонії народу оголосили про вагітність королеви, але, на жаль, дівчинка народилася завчасно і мертвою.
Зовсім скоро до королеви почали доходити чутки про подружні зради Генріха.
Протягом наступних років королева народжувала Генріху синів, жоден з них не вижив. Це погіршило стосунки між парою, Генріх у всіх проблемах звинувачував дружину і все частіше кутив із придворними дамами.
Незважаючи на сімейні труднощі 18 лютого 1516 в королівській родині народилася дівчинка. Її нарекли Марією. На відміну від попередніх дітей, вона пережила небезпечні перші тижні і виглядала цілком здоровою.
Після народження Марії Катерина ще раз була вагітною, але довгоочікуваний хлопчик так і не з’являвся.
Генріх був у розпачі, аж раптом на його шляху трапилася Анна Болейн.
Анна Болейн – жінка, що вміла отримувати бажане
Таких жінок називають спеціальним терміном, ні не тим, що ви відразу подумали. “Femme Fatale” – це жінки, після зв’язку з котрими чоловіки втрачають ґлузд, помирають, чи, у кращому випадку, не можуть жити як раніше. Анна Болейн точно була однією з них. Вона не мала традиційної вроди, але завдяки своїм манерам та освіченості вміла справляти враження на чоловіків.
Ніколас Сандерс, католицький священник згадував, що:
“Анна Болейн була досить високого зросту, з чорним волоссям, овальним обличчям землистого кольору, ніби після« жовтухи »…під верхньою губою у неї був виступаючий зуб, а на правій руці було шість пальців”.
В інших джерелах зустрічаються куди більш прозаїчні згадки: Анна була середнього зросту, тендітної статури, з темним волоссям, оливковою шкірою та глибокими карими, майже чорними, очима.
Не зважаючи на непримітну зовнішність, ще до зустрічі з Генріхом Анна встигла розбити чимало сердець.
Достеменно невідомо, як і коли Генріх примітив Анну, швидше за все, це відбулося під час одного з придворних свят.
Король надавав Ані знаки уваги, відправляв коштовні подарунки та любовні листи, в яких відкрито пропонував стати його коханкою, але отримував відмову.
Одного разу він надіслав у подарунок золоту підвіску у вигляді свистка і зворушливого листа:
«Не бачачи можливості опинитися поруч з Вами, я надсилаю Вам річ, яка найбільше близька мені, браслет із моїм портретом, з тим пристроєм, про який Вам вже відомо. Як би я хотів опинитися на його місці, щоб бачити Вас і те, як Ви будете радіти йому.».
Анна м’яко відхиляла залицяння і дражнила Генріха: вона не була згодна бути коханкою, тільки королевою. Але для цього було потрібно розлучитися з Катериною, закоханий Генріх був готовий на все.
Королівське розлучення та полонений Папа Римський
Генріх давно шукав приводу розірвати шлюб з Катериною Арагонською і взяти нову дружину, яка принесе йому спадкоємця. Отримавши від Анни згоду, король звернувся до Ватикану з проханням анулювати його шлюб. Зайнятися цим питанням було доручено кардиналові Томасу Вулзі – старшому раднику і наставнику короля, який самостійно вершив внутрішню і зовнішню політику держави протягом перших двадцяти років правління Генріха.
Шекспір у своїй п’єсі «Генріх VIII» пише про безмежний вплив Вулзі:
“ Лукавий кардинал
Так укладає всі статті угоди,
Як хоче сам; а схвалювали їх,-
Лиш зволив мовити: «Хай буде так!»
Хоч нам вони, як мертвому кадило,-
Але ж бо так пан кардинал звеліли!”
Кардинала називали alter rex, тобто – інший король. Так насправді і було. Вулзі зіграє важливу роль у подальшому розвитку подій.
Як головний аргумент Вулзі збирався використовувати той факт, що, король і Катерина, були родичами, адже Катерина раніше була у шлюбі з рідним братом Генріха. Відповідно, папа Юлій II не мав права давати згоду на цей союз.
Катерина навіть чути не хотіла про анулювання шлюбу, адже у цьому випадку, крім втрати титулу і всіх належних бонусів, її рідна дочка – Марія Тюдор – втратила б право претендувати на престол і була оголошена незаконно народженою.
Коли Генріху знадобився дозвіл на розлучення, Рим був захоплений військами Карла V, племінника Катерини, а Папа Римський став його бранцем. У такій складній ситуації понтифік вирішив не ризикувати, а тягнути час якомога довше. Він відправив свого легата в Англію, щоб той стежив за ходом процесу розлучення на місці.
У 1529 році було призначено судове засідання, на якому справа королівського розлучення мала бути вирішеною. Катерина Арагонська стоячи на колінах перед Генріхом, виголосила промову:
«Протягом 20-річного шлюбу я була вірною чоловікові , це він може підтвердити і сам. Шлюб наш був дозволений святим отцем Папою саме тому, що я і не розділяла ложа зі старшим братом короля, але чистою незайманою, зі спокійною совістю пішла з ним до вівтаря».
Легат поїхав до Риму так і не прийнявши ніякого рішення. Йшли роки, а відповіді з Риму все не надходило.
Катерина була вислана із палацу, а її покої зайняла Анна Болейн.
Створення національної релігії
У 1533 році розлучення для Генріха стало життєво необхідним. Анна Болейн піддалася пристрасті короля і завагітніла, а довгоочікуваний спадкоємець міг народитися бастардом. Генріх VIII поспішив одружитися з Анною, не чекаючи навіть офіційного розірвання шлюбу.
Навесні 1533 Генріх VIII пишно відсвяткував коронацію своєї нової дружини, а у серпні цього ж року Анна Болейн народила дівчинку, що у майбутньому стане однією із найвеличніших світових правительок, Єлизаветою I.
1534 рік назавжди змінив історію Англії. Папа Климент VII відлучив Генріха VIII від католицької церкви, через його самовільний шлюб із Анною Болейн.
3 листопада 1534 року Англійський парламент прийняв “Акт про суперматію”, згідно з яким Генріх проголошувався єдиним верховним земним главою Церкви Англії. Цим же актом встановлювалося право престолонаслідування за потомками Анни та Генріха. Всі канонічні стосунки з Римом припинялися, і навіть церковна скарбниця прирівнювалася до державного майна. В наступні кілька років Генріх розпустив всі англійські монастирі, а їх землі роздав відданим йому дворянам.
Рішення про зміну релігії в Англії далося Генріху зовсім не просто. Адже він був дуже віруючим. Коли в Європі стали поширюватися ідеї Реформації, він написав трактат, спрямований проти висловлювань Лютера, і за це навіть отримав від Папи Римського титул «захисника віри». Але, через фатальне кохання Генріх вирішує порвати зі своїм минулим і змінити релігію цілої держави. Реформація в європейських країнах відбувалася знизу і поширювалася за допомогою ідей, в Англії ж вона сталася зверху, через кохання. Тільки так король зміг втілити свою мрію та одружитися з Анною Болейн.
За іронією долі жінка, яка фактично стала причиною всіх цих подій, так і не змогла подарувати королю спадкоємця. У Генріх озвірів та стратив дружину, посилаючись на хибні звинувачення у подружній зраді. Надалі звичка вирішувати проблеми стратами міцно вкорінилася, та стала нормою для цього англійського правителя.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
