Здавна у цей день люди одягали навиворіт кожухи, розмальовували обличчя, виготовляли страшні маски, а у руках носили дзвіночки і батоги. Так ходили вулицями, щедрували, бажали людям щастя та відганяли від осель нечисть.

Головну роль в обряді грав хлопець, переодягнений у жіночий костюм - Маланка. Він зображував безпорадну господиню, що все робить абияк: б'є посуд, миє піч водою, а лави підмазує глиною, підмітає сміття від порога до середини хати. Така Маланка ходить від хати до хати зі своїм "почотом". До якого входять орач, сівач, дід, ведмідь, коза, журавель, циган з цигаркою і чорт. Молодь вітає усіх зі святами, а натомість їм дають гостинці та запрошують до столу.

Люди вірили, що цієї ночі можуть відбуватися різні чудеса. Мов відкривається небо і у самого Бога можна просити все, чого забажаєш, вода в колодязях перетворюється на вино. А найбільш уважні можуть побачити блукаючі вогні, які вказують, де заховані скарби.

Gazeta.ua підготувала підбірку фото, як українці водили Маланку в давні часи.

За давньою українською традицією ввечері 13 січня дівчата співають щедрівки. Вранці 14 січня хлопці ходять засівати. В деяких регіонах України щедрують напередодні Водохреща - 18 січня. Одна з традиційних українських пісень, відома під назвою "Щедрик", в музичній обробці Миколи Леонтовича стала всесвітньо відома.