Як у СРСР боролись із Різдвом
Під час антирелігійної кампанії у СРСР у 1920-х роках Різдво з радянського календаря викреслили.
Більшовицька ненависть до релігії торкнулася і колядок та щедрівок, які активно перероблялися на “червоний” кшталт:
“Добрий вечір тобі, вільний пролетарю!
Нова радість стала, яка не бувала:
Довгождана зірка волі в Жовтні засіяла.
Де цар був зажився, з панством вкорінився,
Там з голотою простою Ленін появився!”
Уже в квітні 1923 року XII з’їзд РКП(б) приймає резолюцію “Про постановку антирелігійної агітації та пропаганди”, якою фактично передбачалося повне викорінення народних звичаїв святкування, в тому числі “так званих музичних творів на релігійно-біблейську тематику”.
У 1922 році стала виходити газета «Безбожник», потім ще однойменний журнал, журнал «Безбожник біля верстата» і багато інших. У 1925 році «Товариство друзів газети “Безбожник”» було перетворено в «Союз безбожників».
Уже до 1933 р. мали бути закриті всі церкви і молитовні будинки, до 1934-го – зникнути всі релігійні традиції та свята. До 1936 р. влада збиралася знищити останніх священнослужителів.
Таким чином, заявляло керівництво СВБ, «до 1 травня 1937 р. ім’я бога має бути забуте на всій території СРСР».
Засукавши рукави, партія взялася до справи. Як наслідок, приміром, активно запроваджувалися звіздини (на противагу церковним хрестинам), антирелігійні обряди поховання (з зіркою на надгробку замість хреста).
Демонстрації. Влада намагалася в свято влаштувати якомога більше ходів.
Широко святкувалося так зване комсомольське Різдво, яке мало відвернути молодь від святкування релігійного свята і фактично було демонстраціями з транспарантами та червоними прапорами. Подібні свята закінчувалися антирелігійними мітингами, на яких спалювали опудала богів усіх релігій.
Вихованці дитсадків на антирелігійній демонстрації.
Проте, якщо святкування справжнього Різдва чи Нового року, приміром, ще можна було розцінити як саботаж та заборонити (що повсюдно і робилося), то колядки та щедрівки вбити було неможливо.
Тому їх почали просто переробляли на радянський манер, викреслюючи будь-які згадки про Віфлеєм та біблейських персонажів.
Ось зразок такої “колядки” з Козельця на Чернігівщині (1925 рік):
Добрий вечір тобі, вільний пролетарю.
Радуйся, ой, радуйся, земле,
Світ новий народився.
Застилайте ж столи та все килимами,
Оселі вбирайте та все прапорами.
Гей, пісні складайте, волю величайте,
Бо прийдуть до тебе твої свята в гості.
Що першеє свято – першого повстання,
Першого повстання ще й свято Тараса.
А другеє свято – то Першого Травня,
Свято робітниче, всесвітнє, весняне.
А що третє свято – Червоного Жовтня,
Червоного Жовтня, коли пута впали,
Коли пута впали, Ради понастали!
Подібні “витвори мистецтва” поширювалися як усно, так і в популярних радянських збірниках “Червоний пісенник” та “Великий співаник”.
Радянський антирелігійний плакат (1929 рік).
Певно, найбільше від антирелігійної кампанії Рад “дісталося” одній з найвідоміших українських колядок “Нова радість стала”:
Нова рада стала, іще небувала:
Над землею звізда ясна ввесь світ осіяла.
Зоре ж наша, зоре, червоная зоре,
Словом серце зогріваєш, ти темряву скрізь долаєш.
Ой та й над містами з червен-прапорами,
Засяй же їм, прекрасная, наша зоре червоная!
Стукацтво в СРСР процвітало навіть серед дітей.
А у “Червоному пісеннику” від 1925 року знаходимо і таку редакцію:
Нова радість стала, яка не бувала:
Зоря ясна п’ятикутна на весь світ засіяла.
Упали вівтарі, покотились царі.
Слава люду робочому, чабанам, шахтарям!
У воєнні часи антирелігійна машина продовжувала працювати на повну потужність, “впираючи” в старі, суто народні, мотиви героїчні елементи нової епохи, підміняючи сімейні цінності бучними політичними гаслами.
Спаситель родився, люди його славлять,
А спаситель-откупитель здоров’я знебавля.
Не страшні ж бо вже нам топори фашизму,
Перемога є за нами – сила комунізму!
(записано на Рівненщині 1946 року).
Дружинники. Відловлювали віруючих біля церков.
У Кіровоградській області український фольклорист Олексій Дей у 1958 році зафіксував таку щедрівку:
Щедрик, ведрик, Гітлер – мошенник.
За яку ласку забрав ковбаску.
Ще тобі мало – забрав і сало.
Поперек горла щоб тобі стало!
Різдвяна листівка воєнних років
Ані XX з’їзд КПРС з його курсом на розвінчання культу особи Сталіна, ані хрущовська відлига, ані брежнєвський застій не відродили старовинних українських колядок та щедрівок.
Радянське Різдво на Закарпатті, 1965 рік.
З 70-х років і аж до розвалу Союзу при Раді міністрів УРСР та облвиконкомах працювали комісії з радянських традицій, які займалися розробкою, методологією та впровадженням нових радянських обрядів у життя, у тому числі схвалювали вихід серії фільмів “Новые советские обряды” студії “Укркінохроніка”.
Радянське Різдво з Дідухом та партійними діячами у Харкові, 1977 рік.
Втім, як би не вичавлювали українські колядки та щедрівки з пам’яті, вони живуть, бо народ є мудрішим за будь-яку партійну ідеологію.
Українські комуністи усвідомили марноту більшовицьких зусиль і тепер поєднують і Леніна, і Христа.
Пісні, які славлять голів колгоспу, ланкових чи комбайнерів (що саме по собі непогано, але навряд чи має стосунок до релігійних і обрядових співів), залишилися в минулому, а в українських оселях сьогодні лунають старі колядки та щедрівки, які пережили десятиліття радянського абсурду.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
