Таке нововведення дозволило Державній поштовій службі конкурувати з приватними посильними, а деяким підприємливим батькам економити на купівлі залізничних квитків.

Всього через кілька тижнів Джессі і Матильда Біглі з Огайо відправили 8-місячного сина Джеймса поштою бабусі. Дитина важила 5 кг, і його «доставка» обійшлася батькам в 15 центів. Батьки Джеймса були дбайливими і застрахували сина на 50 доларів. Більшість американців, які користувалися цією послугою, дітей не страхували.

У сільській місцевості батьки відправляли дітей бабусям і дідусям в поштовій сумці, а ті потім повертали їх тим же способом. Історики наполягають на версії, що люди в селах настільки довіряли листоношам, які майже щодня з'являлися в їхньому будинку, що зовсім не боялися відправляти з ними дітей.

Найгучніший випадок поштової пересилки дитини стався 19 лютого 1914 року, коли батьки відправили чотирирічну Шарлотту Мей Пірсторф з Гранджвілла, штат Айдахо, в будинок її бабусі і дідусі в 73 милях звідти. Ця історія стала настільки легендарної, що її, навіть, перетворили в дитячу книжку Mailing May ( «Мей, яку надсилають поштою»).

У 1914 році головний листоноша США заявив, що дітей більше не можна відправляти поштою. Заява надрукували газети Washington Post і Тhe New York Times, але всерйоз його слова ніхто не сприйняв. Тільки через 6 років, 13 червня 1920 року, Поштова служба офіційно вказала, що відправка дітей посилками заборонена, і тоді батькам довелося самим відносити і відвозити дітей до родичів.