26 грудня: Директорія УНР
26 грудня 1918 року у Києві Директорія на чолі з Володимиром Винниченком, яка в результаті повстання повалила владу гетьмана Павла Скоропадського, проголосила відновлення Української Народної Республіки та створення уряду на чолі з Володимиром Чехівським.
Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського, у серпні 1918 року на базі координаційного центру лівих, центристських і правих партій було створено Український Національний Союз (УНС), який ставив за мету відновлення в Україні парламентської республіки. До складу УНС увійшли українські есери, соціал-демократи, соціалісти-федералісти та ряд дрібних громадсько-політичних організацій і до кінця року він мав філії в Одесі, Вінниці, Кременчуці, Кам'янці Подільському, Полтаві.
Революції в Австро-Угорщині та Німеччині підірвали стабільність уряду Скоропадського і під тиском Англії, Франції, США та Італії він був змушений 14 листопада оголосити про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією і формування нового уряду, в якому переважали політики проросійської орієнтації. У ніч проти 14 листопада УНС було сформовано Директорію, тимчасовий верховний орган Української Народної Республіки, що складалася з п'яти представників трьох політичних партій - Української соціал-демократичної робітничої партії (Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Андрій Макаренко), Української партії соціалістів-революціонерів (Федір Швець) і Української партії соціалістів-самостійників (Панас Андрієвський), - яка закликала до збройного повстання проти Скоропадського.
Повстання почалося 16 листопада переходом січовими стрільцями у Фастові на бік Директорії, а через два дні відбулись перші зіткнення військ Директорії і Гетьманату. Наступ повстанців було зупинено німецькими військами за 20 км від Києва, однак поширення антигетьманських виступів по всій Україні і перехід на бік повсталих Запорізької та Сірожупанної дивізій, дало можливість корпусу Євгена Коновальця 14 грудня 1918 року зайняти Київ. Того ж дня Павло Скоропадський був змушений зректися влади і 19 грудня Директорія на чолі з Володимиром Винниченком урочисто в'їхала до столиці.
Перший голова Директорії УНР Володимир Винниченко (1880-1951), 1910-і роки
26 грудня 1918 року Директорія проголосила відновлення Української Народної Республіки та створення уряду на чолі з Володимиром Чехівським. За час його прем'єрства був проголошений універсал про об'єднання УНР і Західно-Української народної республіки (ЗУНР) в єдину державу, схвалено закони про державну мову, про автокефалію Української православної церкви і земельний закон, спрямований на експропріацію державних, церковних та великих приватних землеволодіннь для перерозподілу їх серед селян.
Як і Винниченко, Чехівський дотримувався лівих поглядів і виступав за компроміс з більшовиками, проте його уряд так і не провів жодної з обіцяних соціальних реформ. Успішний наступ Червоної армії та прагнення частини керівництва УНР домогтись підтримки країн Антанти для захисту країни привели до розколу в Директорії, відставки Винниченка і Чехівського в лютому 1919 року, численним змінам урядів і зосередження влади в руках військових. Часто діючи самостійно, отамани напівпартизанських загонів, з яких складались збройні сили УНР, розганяли робітничі та селянські з'їзди, профспілкові організації, чинили жорстокі розправи та грабіж населення, організовували численні єврейські погроми.
Перший голова Ради міністрів УНР Володимир Чехівський (1876-1937), кінець 1910-х років
Поступово втрачаючи задекларований колективний характер влади, 15 листопада 1919 року, коли більша територія України, включаючи Київ, була захоплена більшовиками, Директорія фактично розпалась - керування справами республіки перейшло до її голови та головного отамана Симона Петлюри, якому, незважаючи на підтримку Польщі, так і не вдалось врятувати УНР від поразки у війні з більшовиками.
Після падіння Директорії Володимир Чехівський залишився в Україні і був одним з будівничих Української автокефальної церкви. 29 липня 1929 року його заарештували у справі «Спілки визволення України», засудили до десятирічного ув'язнення і 3 листопада 1937 року розстріляли у Сандармосі за рішенням особливої трійки УНКВС Ленінградської області.
Симон Петлюра, який емігрував до Франції, був убитий в Парижі 25 травня 1926 року агентом більшовицьких спецслужб Самуїлом Шварцбардом, а Володимир Винниченко, що жив у Німеччині та Франції, помер в 1951 році у своєму маєтку поблизу Канн, де останні десятиліття займався живописом і літературною творчістю.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
