Шарль де Голль - президент П'ятої французької республіки
21 грудня 1958 року, через три місяці після прийняття нової конституції, герой Другої світової війни, дворазовий глава уряду Шарль де Голль обраний 18-м президентом Франції. Проведені за його ініціативи реформи заклали основи нового політичного устрою країни, відомого як П'ята республіка, що діє у Франції й по сьогодні.
Четверта республіка постала у повоєнній Франції в результаті референдуму 1946 року, що підтримав ідею зосередження влади в руках двопалатного парламенту, який обирав наділеного здебільшого представницькими функціями президента та контролював діяльність підзвітного депутатам і сенату глави уряду. Критиком подібної системи державного устрою був відставний генерал Шарль де Голль, герой Другої світової війни, перший глава повоєнного Тимчасового уряду, прихильник сильної президентської влади. Його спроба взяти реванш на чолі «Об'єднання французького народу» в 1951 році зазнала фіаско, і 6 травня 1953 року 63-річний де Голль відійшов від партійних справ, усамітнився й присвятив себе написанню воєнних мемуарів.
У цей період Франція перебувала у тривалій економічній і політичній кризі: країна, яку охопили неперервні забастовки, вела війни в Індикитаї і Мадагаскарі, з 1954 року - і в Алжирі, де бойові дії особливо активізувались після надання Францією у 1956 році незалежності Тунісу і Марокко. Алжирська війна стала тягарем для нездатних навести лад в економіці т. зв. «примарних урядів», викликала осуд світової спільноти та обурення громадськості самої Франції, в той же час спровокувавши ріст націоналізму серед «алжирських» французів. За їх ініціативи 13 травня 1958 року в Парижі пройшла багатотисячна демонстрація, що вимагала рішучого придушення алжирського повстанського руху. Через два дні командуючий військами в Алжирі генерал Рауль Салан очолив змову військових і як голова «Комітету громадської безпеки» звернувся до президента Рене Коті з вимогою закінчити війну «за сто днів» і до Шарля де Голля «порушити мовчання» й створити «уряд суспільної довіри».
За 12 років існування Четвертої французької республіки змінилось 22 склади урядів і 12 його глав/
24 травня французькі десантники з алжирського контингенту висадилися на Корсиці, яку під гаслами «На Париж!» і «Хай живе де Голль!» без опору взяли під контроль. В умовах загрози державного перевороту, де Голль, що публічно звернувся до бунтівників з вимогою підкорятися своєму командуванню, для багатьох виявився компромісною фігурою - на його підтримку виступили помірковані центристи та соціалісти, і 27 травня уряд П'єра Пфлімлена, шостий за попередні чотири роки, після двох тижнів роботи подав у відставку. Через два дні, погрожуючи відставкою, якщо Національні збори не затвердять призначення главою уряду «найпрославленішого француза», виступив і президент Коті.
Попри протидію радикалів, лівих соціалістів і комуністів 1 червня 1958 року Шарль де Голль був затверджений на посаді Голови Ради Міністрів Франції з піврічними надзвичайними повноваженнями, зокрема з правом керувати урядом при допомозі декретів. 6 червня він призначив генерала Салана своїм уповноваженим при франко-алжирському уряді та головнокомандувачем французькими військами в Алжирі. Дещо знявши протестну напругу в країні, де Голль негайно ініціював підготовку нової конституції, в якій президент, що обирався б вже не парламентом, а колегією виборців, наділявся б значно ширшими повноваженнями, зокрема правом одноосібно призначати прем'єр-міністра і всіх членів уряду.
«Оскільки політик ніколи не вірить у те, що він каже, він щиро дивується, коли люди покладаються на його слова» - Шарль де Голль.
Конституційний референдум 28 вересня 1958 року завершив дванадцятирічну історію Четвертої Французької республіки, і 21 грудня 1958 року Шарль де Голль за підтримки 75,5% виборців був обраний першим (формально - другим після Рене Коті) президентом П'ятої республіки. Він продовжив традиційну для нього антиамериканську політику, яка привела до конфліктів спочатку з президентом Двайтом Ейзенхауером, а потім і з його наступником - Джоном Кеннеді. При де Голлі Франція стала четвертою ядерною державою світу і розпочала активну політику деколонізації, надавши незалежність не лише Алжиру, але й ще понад двом десяткам держав у Африці і Азії.
Після свого переобрання у 1965 році де Голль оголосив про відмову від використання долара в міжнародних розрахунках і перехід на єдиний золотий стандарт, а в 1966 році - про повну відмову від військового співробітництва з НАТО, штаб-квартира якої довелось перенести в Брюссель. Після виведення з Франції всіх американських баз риторика офіційного Парижу стала ще більш антиамериканською: де Голль активізував співробітництво з Радянським Союзом, засудив дії США у В'єтнамській війні та Ізраїлю - в Шестиденній, в реалізації плану «Європи від Атлантики до Уралу» все активніше підтримував ФРН на противагу Великобританії, яка на його погляд була представником «англосаксонського» НАТО.
Вкрай невдала соціально-економічна політика де Голля і мілітаризація Франції були серед причин чергової економічної кризи, яка в травні 1968 року обернулась багатомільонними студентськими і робітничими демостраціями, що практично паралізували країну. Знову звернувшись до «нації, яка перебуває на межі громадянської війни», де Голль зажадав розширення власних повноваженнь, розпустив Національні збори й після перемоги своїх прихильників на позачергових виборах ініціював проведення нового конституційного референдуму. Проте від поразки це його не врятувало - намір реформувати Сенат і адмінстративний устрій країни 27 квітня 1969 року був відхилений більшістю голосів виборців, і наступного дня Шарль де Голль подав у відставку.
Створене де Голлем правоцентристське ліберально-консервативне «Об'єднання на підтримку республіки» після ряду реорганізацій було перетворена спочатку на «Союз за народний рух», з яким Жак Ширак двічі ставав президентом Франції, а в 2007 році - в партію «Республіканці», на чолі якої того ж року шостим президентом П'ятої республіки став Ніколя Саркозі.
