248 років тому народився Людвіг ван Бетховен
16 грудня 1770-го в місті Бонн народився Людвіг ван Бетховен.
Людвіг ріс у злиднях. У 4-річного сина батько виявив музичні здібності та зміркував: якщо в Європі гримить ім'я 17-річного вундеркінда Моцарта, то чого б не навчити грати на різних інструментах Людвіга й не заробити на цьому? Хлопця змушував вправлятися до виснаження і лупцював. У 8 років дитину повезли на концерт до Кельна. Усім казали, що їй лише 6. Але тріумфальним той виступ не став.
Із 13 років хлопець працює помічником органіста в капелі. Похмурий, мовчазний, з густою чорною чуприною, бідно вдягнений. На чиєсь в'їдливе зауваження відповів:
«Коли я стану видатним композитором, цього ніхто не помічатиме».
17-річним їде до Відня, щоб зустрітися з Моцартом.
«Цей юнак усіх змусить про себе говорити», — такий вердикт маестро.
Але повчитися у великого композитора не складається: у Бетховена захворіла мати, тож він мусить повернутися до рідного Бонна. «Бажання ще раз побачитися з нею було таке сильне, що усунуло зі шляху всі перешкоди, — писав Бетховен після смерті матері від туберкульозу. — Вона була мені найкращим другом». На Людвіга лягає тягар турбот про сім'ю, бо батько спився. Через перевтому юнак мав проблеми зі здоров'ям, перехворів на тиф і віспу. Він вирішує продовжити навчання у Відні. Починає займатися з Гайдном.
«Ваші твори дуже хороші, навіть чудові, але деколи в них трапляється щось дивне, похмуре. Бо ви й самі трохи понура та дивакувата людина. А стиль музиканта — це завжди віддзеркалення його вдачі», — одного разу мовив Людвігові вчитель.
Щоразу, перш ніж почати писати музику, Бетховен опускав голову в миску з крижаною водою. Якось композитор — уже кумир віденської аристократії — виступав у світському товаристві. Хтось із гостей почав розмовляти з дамою.
«Таким свиням я грати не буду!» — обірвав гру митець.
Іншим разом він гостював у князя Ліхновського. Господар попросив, щоб композитор зіграв для гостей. Бетховен відмовився і замкнувся у кімнаті. Ліхновський наказав вибити двері. Гість обурився:
«Князю, тим, ким є я, завдячую лише собі. Князів є і будуть тисячі, а Бетховен — один-єдиний!»
Якась пані запитала, чи часто він слухає опери Моцарта.
«Я не знаю їх, — відповів Бетховен. — Я взагалі неохоче слухаю чужу музику, щоби зберегти оригінальність».
Зате приятелям композитор ніколи не відмовляв у допомозі:
«Жоден із моїх друзів не зазнає біди, доки у мене є на шматок хліба. Якщо мій гаманець порожній і я не можу допомогти негайно, варто лише сісти за стіл і взятися до роботи. Невдовзі я матиму змогу виручити людину зі скрути».
У 30 років відлюдькуватий Бетховен закохався в аристократку 16-річну Джульєтту Ґвіччарді. «Мені стало легше жити, я частіше бачуся з людьми. Ця зміна — завдяки чарівності однієї милої дівчини. Вона кохає мене, а я — її. Це перші щасливі хвилини за останні роки», — пише він приятелеві.
Джульєтта приїхала з провінції й почала брати уроки в Бетховена. Той плати за це не бере. Дівчина дарує йому власноруч вишиті сорочки. Композитор присвячує їй «Місячну сонату» і вже подумує про шлюб. Але красуня захоплюється графом Венцелем Ґалленберґом. Той вважав себе композитором, а насправді крав мелодії в інших музикантів. Бетховенові наречена пише прощального листа: «Я йду від одного генія, який переміг, до іншого, котрий іще бореться за визнання. Я хочу бути його янголом-охоронцем». Через 20 років Джульєтта попросить у композитора грошей. Той відмовить.
Пропонував руку й серце немолодий уже Бетховен і юній співачці Маґдалині Вільман, але та назвала його потворним і напівбожевільним. Ніжна дружба пов'язувала Людвіга з ученицею Терезою Брунсвік. Після смерті композитора знайшли його «Листа до безсмертної коханої». Адресата не зазначено, але тією коханою вважають Терезу.
У Бетховена прогресує глухота. Спершу йому дзвенить і шумить у вухах. Він зламав фортепіано, коли бив по клавішах, щоб почути свою музику. «Ти не повіриш, як самотньо і сумно провів я останні два роки: глухота, ніби привид якийсь, була зі мною всюди, я уникав людей, — пише він другові. — Коли б не ця хвороба! О, якби позбутися її, я б обійняв увесь світ!» Через переживання композитор був близький до самогубства. Але опанував себе: «Це ж безглуздя — залишити світ раніше, ніж я виконаю все, до чого відчуваю покликання».
1824 року Бетховен написав Дев'яту симфонію. Після її виконання публіка влаштувала авторові овацію. Він стояв спиною до залу й нічого не чув, доки одна із учениць не повернула його обличчям до слухачів. Оплески не вщухали так довго, що поліцейські чиновники зажадали тиші: так вітати можна було тільки імператора.
26 березня 1827 року Бетховен востаннє причастився. Була гроза. Кімнату осяяла блискавка. Бетховен розплющив очі, підняв праву руку, стис кулака і подивився суворо навколо. А тоді опустив руку на ліжко. Його очі закрилися, серце перестало битися.
Причин смерті називають кілька: цироз печінки, отруєння свинцем, що його містили тогочасні ліки, ниркова недостатність.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
