У першій половині ХVII століття в Луцьку постало Братство милосердя, покликане обороняти культуру й духовність волинських теренів. Широкий засяг діяльності братчиків-хрестовоздвиженців наприкінці 1628 року, фактично на початку другого десятиліття їхнього узаконеного функціонування, доповнився вкрай цікавою для нас сучасних «віршованою» складовою.
Підставою до з’яви на світ цитованої тут збірки луцьких віршувань стала смерть пароха братського храму Воздвиження Чесного Хреста Іоана Василевича. Закінчення земного шляху божого чоловіка безперечно засмутило міщан. Втрата була направду великою, відтак у дар-шану «мужу чесному» вони упорядковали та видали у мандрівній друкарні Павла Домжива Люткевича-Телиці «Лямент по отцю Іоану Василевичу, написаний в Луцьку року 1628-го». Слізливі вірші на честь небіжчика показують обізнаність лучан із Святим писанням, демонструють рівень мовної освіченості славетних луцьких городян.
Одному із них – братчику Іоану Карповичу належить поезія про плинність людського життя й невідворотність смерті. Пропонуємо познайомитися із цим поетичним твором у перекладі із староукраїнської сучасною українською мовою.
На кожному місці на кожного смерть чигає
Одинако як на війні, так і в покою,
Щоденно смертельного очікуй бою.
На кожного чоловіка і вдома чигає
І на війні без браку знагла пориває.
Кожний нехай готов постійно до смерті буде
Бо того довгу жодним способом не збуде,
Не позбув того довгу Іоан священний,
Але що ж, добре до смерті був приготовленний.
Взялась його, смерте, але сь йому не нашкодила
І взагалі, з долу плачу в небо вмістила.
Талановиті у Луцьку колись поети мешкали – що сказати!
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
