Побутові 50-ті роки СРСР. Хто вже й згадає, що і тоді люди прагнули вдягатися модно і яскраво. Цих людей ганьбили, їх навіть остерігалися, у пресі про них писали зневажливо. Та все одно стиляги були і тоді. Вони шукали модні шмотки, а деяким щастило навіть носити на собі закордонне вбрання. Кльоши, дудочки, коки – особливий стиль одягу півстолітньої давнини. Спогади Івана Головні.

 

Картинка L'Officiel

 

На початку свого парубкування, яке почалося у 1955 році, взимку я якийсь час носив куфайку. Чимало людей у ті часи ходили в куфайках. Не варто забувати, що тільки недавно закінчилася війна, і майже вся країна лежала в руїнах. Лише почавши працювати та заробивши якісь гроші, я спромігся пошити дешевеньке осіннє пальто, яке разом із кирзовими чоботами носив і взимку. А що? Коли їх добре наваксувати та попрацювати щіткою, то вони набували досить пристойного вигляду.

У всі часи молоді люди хотіли бути гарними, подобатися. У перші повоєнні роки модними серед хлопців вважалися широкі штани «кльош», якими можна було підмітати тротуар, кашкети з малими козирками (шириною не більше двох пальців) та широкі паски з «прягами». Бажано морськими, з якорем.

Десь у серпні 50-х років на вулицях міста почали з'являтися молоді люди, яких одні вважали «несвідомим елементом», інші – передовою частиною молоді. Їх «несвідомість» і «прогресивність» полягала у прагненні бути схожими на своїх закордонних однолітків. Називали їх «стилягами», а це, здебільшого, були хлопці. Не було жодного номера хоч якогось сатиричного журналу, де б не було карикатури на стиляг. Вважалося, що це нероби, невігласи, розпусники, п'янички. Одним словом – погані, нерадянські люди.

 

 

«Класичний» стиляга виглядав так: туфлі на високій каучуковій підошві, вузенькі штани-«дудочки», картата сорочка, рябий піджак, пістрява з малюнком краватка і неодмінно висока зачіска – так званий «кок». Найбільше труднощів у стиляг виникало саме з коком. По-перше, не на кожній голові волосся могло бути схожим на півнячий гребінь, і його власнику доводилося йти на різні хитрощі, аби змусити свого чуба протриматися у потрібному положенні хоча б кілька годин. По-друге, траплялося, що стиляг, зовнішність або поведінка котрих були надто розв'язними, комсомольські патрулі затягували у підворітні і вистригали на голові хреста. Могли обрізати краватку, коли на ній був не зовсім пристойний малюнок. Наприклад, дівчина в купальнику лід пальмою на березі моря.

Стильно одягатися міг не кожен. Стилягами були здебільшого діти великого начальства і спекулянтів, батьки яких мали змогу привозити з-за кордону стильні, як тоді казали, «шмотки». Або ж мали гроші на їх придбання. Зрозуміло, що робітнича молодь, якої у місті тоді було більшість, стиляг не любила і при нагоді давала їм це відчути. До того ж, якщо бути справедливим, деякі не в міру охочі до «імпортних шмоток» та позбавлені смаку молоді люди і справді виглядали карикатурно.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.