Джерело: Amuse A Muse

У середньовічних бестіаріях соболів, ласок, норок тощо об’єднували під загальною назвою «тхори». Останнім приписувалася здатність зачинати через вухо, а народжувати пащею. Ймовірно, корені цього переконання сягають сивої давнини.

Читайте першу частину статті: Навіщо шляхетні дами Ренесансу носили коштовні хутряні блохоловки? 

МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ

Овідій у «Метаморфозах» розповідає історію народження Геркулеса, якому допомогла з’явитися на світ Галантіс, вірна служниця його матері Алкмени.

Оскільки майбутній герой був позашлюбним сином Юпітера, ревнива Юнона вислала до чоловікової коханки богиню Лукіну, щоб остання перешкодила породіллі, сидячи під її дверима зі стиснутими ногами та схрещеними пальцями.

Галантіс, викривши наміри Лукіни, оголосила про народження Геркулеса. Богиня підвелася, і в ту ж мить Алкмена народила. Розлючена й ошукана Лукіна перетворила Галантіс на тхора, щоб та народжувала вустами – за те, що її брехливі слова допомогли народися Геркулесові.

З іншого боку, побутувала християнська версія: янгол, прошепотівши на вухо Діві Марії благу звістку, зачав таким чином сина Господнього.

Можна припустити, що взаємопроникнення обох міфів призвело до появи зв’язку між хутром тхорів і плодючістю та легкими пологами.

Невипадково у балтиморського дзібелліно (на фото) напрочуд великі вуха, відкрита паща, а на мордочці зображений голуб.

ХУТРО ЗАРАДИ ДІТЕЙ

Підтвердження знаходимо також у листах Христини Медічі до доньки: мати надсилає Катерині «пояс із польського звіра», щоб та «носила його на голе тіло» разом із «вагітною спідницею» від Марії Магдалени Австрійської, яка стверджує, що всі ці заходи допомогли їй завагітніти й народити дітей.

В італійської аристократії існувала традиція вшановувати кожен етап життя жінки відповідними подарунками, що несли глибоке смислове навантаження.

Відтак, з нагоди заручин наречена зазвичай отримувала від обранця коштовний пасок, прикраси та коробочку зі слонової кістки, наповнену різноманітними дрібничками для особистої гігієни.

Слонова кістка нагадувала білу шкіру майбутньої дружини, а вирізьблені сцени – завоювання її цноти у шлюбну ніч. Пояс, відділяючи верхню частину тіла (раціо) від нижньої (сексуальність), символізував цнотливість та чистоту. Шлюб пов’язувався із посаговими скринями та їхнім наповненням, а плодючість, швидкі й легкі пологи обіцяв дзібелліно.

Читайте також: Тайна весільної скрині. Неймовірні декоративні панно на кассоне італійських наречених

Дзібелліно стало талісманом не лише для жінок, що прагнули завагітніти, але й для майбутніх матерів.

Можливо, саме завдяки важливій пронатальній ролі носіння шкурок не обмежувалося сумптуарними законами.

Дзібелліно дарував чоловік або батько до пологів чи весілля разом із «деско да парто» – багато розписаною тацею, на якій породіллі підносилися їжа відразу після пологів.

Черговим доказом можуть слугувати численні портрети дам із хутряним боа, деякі з яких ясно вказують на вагітність і/або ж успіхи на ниві дітонародження.

Пишнотіла, з округлим личком Лівія да Порто Тьєне тримає праву руку біля лона, натякаючи на свій особливий стан. На той час аристократка була вагітною своєю молодшою донькою Емілією. Її старша донька ніжно пригортається ліворуч.

У палаці Джузеппе да Порто, чоловіка Лівії, цей портрет висів поруч із зображенням самого графа з сином. Таким чином, сумарно маємо двійко дітей і одну вагітність.

Чи допоміг Лівії у цьому її чарівний амулет – коштовний дзібелліно? І як у світлі цієї символіки інтерпретувати портрет Парміджаніно, на якому, ймовірно, ми бачимо молоду куртизанку?

На картині пензля Лавінії Фонтани зображена Джиневра Годзадіні разом із сестрою Лаудомією. Батько Джиневри подарував їй дзібелліно з нагоди весілля. Здається, талісман виконав своє призначення: Джиневра народила шестеро дітей і померла у віці 28 років, у той час як її сестра Лаудомія лишилася безплідною.

Кароліна Мьорфі з Єльського університету переконує, що саме тому Лаудомія на картині тримає хутро рисі, яке було символом чистоти й носилося старими матронами, тоді як символ фертильності – дзібелліно – був прикрасою молодиць.

Дзібелліно також присутній на камеї із зображенням Козімо Медічі, його дружини Елеонори Толедської, званої також Ла Фекондіссіма (Плодюча), та їхніх спільних дітей. 1586 року друга дружина Козімо, Камілла, передала вище згадане хутро своїй доньці Вірджинії.

Письменниці-мистецтвознавці Марія Сфрамелі та Ірене Котта зазначають, що цей подарунок збігся у часі зі шлюбом Вірджинії з Чезаре д’Есте, герцогом Модени.

Попри те, що історія про пастку для бліх здається неймовірно привабливою, вона, швидше за все, є не більше ніж містифікацією, красивою казкою, вигаданою нащадками.

Втім, не менш цікаве майже магічне значення дзібелліно для продовження роду та його роль напрочуд екстравагантного, з точки зору сучасного читача, показника соціального статусу.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.