Бережіть спортове спорядження, або як взимку 1910 року з будинку Івана Франка вкрали лещета

Джерело: Фотографії старого Львова

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Галичині поширюються та розвиваються різні види спорту. “Королем спортів”, за словами сина Івана Франка – Петра було лещетарство (лижний спорт). В українському середовищі, вслід за громадським і культурно-просвітнім діячем, педагогом, видавцем, журналістом та організатором Іваном Боберським, лещетарство опановував і популяризував Петро Франко. До Першої світової війни він це проводив у руханкових і спортових товариствах “Український спортовий кружок” в Академічній гімназії та її філії, “Сокіл”, “Змаговий Союз”, “Пласт”.

У львівській пресі вдалося віднайти чимало публікацій та заміток Петра Франка з малознаного тоді виду спорту – лещетарства. Зокрема, у часописі руханкових і пожарних товариств “Вісти з Запорожа” міститься публікація “Лещетний спорт у Львові”. Вона підписана криптонімом Петра Франка – “П. Ф.”. У часописі автор з гумором подав інформацію про викрадення з рідного дому на вулиці Понінського, 4 (тепер вулиця Івана Франка, 152) його лещет.

 

 Лещетарська мандрівка керівництва українського “Змагового Союзу” околицями Львова. Перший праворуч Іван Боберський, другий праворуч Петро Франко. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів)

 

Пропонуємо ознайомитися зі змістом публікації Петра Франка широкому загалу. Публікуємо із збереженням мови та правопису оригіналу.

Петро Франко
Лещетний спорт у Львові

Від одного з наших лещетників отримали ми єще в лютім лист, який доперва тепер можем помістити. Велике число описів, які заповнили попередні числа спричинили се опізненє. Лист звучить: Дня 20. лютого [1911 р.] хтось, що бажає заняти ся “королем спортів”: лещетарством “позичив” в мене без мого відома пару альпейських лещетів і то з замкнених сїний мого помешканя, де вони преспокійно стояли, не зачіпаючи нїкого, та дожидаючи нової прогульки. Лещетам я зовсім не дивую ся, що покинули мою тварду школу, а лиш спритови, з яким “від’їхали”’… так що проти звичаю не оставили навіть слїдів – Незвичайно жаль мені того недотепного спортсмена, що був ласкав позичити лещети – бідака забув взяти з собою бамбусовий дручок (а може він такий вже вправлений, що може їздити і без дручка – честь йому!) і щонайгірше, що доказує його повну безглузсть отже збиває останнє допущенє, лишив всї чотири ременї, котрими припинає ся лещета. Чи він все думає держати їх в руках і так “їздити”? – се був би зовсім новий львівський систем їзди. Жалїючи єго з усего серця, бажав би я доповнити його гарнітур “ременем” і “дручком”, по котрі зволить зголосити ся в котру-небудь неділю о год[ині] 4 по полудни при ул[иці] Понїнського ч[исло] 4.

 

Дім Івана Франка

 

Андрій СОВА
історик

Особлива подяка за надані світлини Лесі Крип’якевич. Стаття проілюстрована світлинами з приватного архіву Степана Гайдучка та Центрального державного історичного архіву України у Львові.


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі