Джерело: theБабель

Документальний фільм «Переломний момент: Війна за демократію в Україні», що розповідає про Майдан, анексію Криму та війну на Донбасі, увійшов до лонг-листа претендентів на премію «Оскар». Це американська стрічка, знята документалістом зі США Марком Джонатаном Харрісом та українським режисером Олесем Саніним.

До фільму ввійшли відомі та унікальні кадри, а серед його героїв — громадські діячі, активісти Майдану, волонтери, журналісти та політики. theБабель розпитав Олеся Саніна, як знімався «Переломний момент» і що ця картина означає особисто для режисера.

Я познайомився з Марком Джонатаном Харрісом дуже давно. Він збирався знімати фільм «Перебіжчик» — про дисидентів у Радянському Союзі. Я збирав матеріали та знімав два епізоди, був співрежисером. Ця картина ще не вийшла. Потім я декілька років працював з фондом «Шоа», який у нас знають як фонд Голокосту, або фонд Спілберга. Марк — один із його засновників.

Потім я мав їхати у США — працювати над проектом, до якого мав відношення Марк. Але в нас почалася революція, і я відмовився. Пішов на Майдан. Там, як і всі, знімав. Почав працювати з Reuters, щоб знятий матеріал кудись попадав. Ніякої мети знімати кіно тоді не було. Пізніше, коли вже почалася війна на Донбасі, Марк запитав, чим я займаюся, і запропонував зробити фільм.

Проблемою для українських співавторів стало те, що деякі речі [про Майдан та війну на Донбасі] були абсолютно не очевидні для західної публіки. Вона знала про ці події лише з репортажів на телебаченні. Люди в західному світі переконані, що з ними нічого поганого статися не може, що вони захищені, а інформація, [яку вони отримують зі ЗМІ], правдива. Мене якраз цікавила тема російської пропаганди — того, що зараз ми називаємо гібридною війною. Америка тоді не розуміла, що є така проблема. Зараз вони в легкому шоці від того, що, виявляється, хтось може маніпулювати думками, журналісти можуть казати неправду і так далі.

У преамбулі картини розповідається, де взагалі розташована Україна і що з нею коїться. Я довго пручався, не хотів цього робити, але Марк казав: «Ні, цього ніхто не знає. Ми мусимо робити кіно для водія з Алабами». І він виявився абсолютно правий.

Більше 70 інтерв’ю, які ми взяли, залишилися за кадром. Це були волонтери, військові. На жаль, багато кого з них уже немає серед живих — було багато хлопців, які захищали Донецький аеропорт та Савур-могилу. Ми знаходили людей, яких знімали на Майдані, і відстежували, що з ними сталося далі. Знаходили матеріали про їхнє життя до революції. Потім разом обрали тих, на кому буде побудована історія. Матеріал, що не ввійшов до фільму, — фактично пам’ятка часу.

Цього року фільм вийшов у прокат у США. Найбільше здивувало глядачів те, що звичайні люди, вчителі, артисти, цивільні медики пішли на війну. Цікавими були відгуки від людей, які казали: «Ми фактично подивилися фільм про те, як Америка боролася за свою незалежність століття назад». Було багато позитивних відгуків від відомих кінокритиків. Є такий сайт Rotten Tomatoes, досить популярний та впливовий, ми отримали там 100-відсотковий рейтинг і пораду дивитись наше кіно.

Я майже щасливий, що взявся до цього матеріалу і що вдалося щось із нього зробити. Коли я був на Майдані, розумів, що зараз ми просто живемо в історії, на сторінках підручників. Мене навіть зараз це не відпускає.

У фільмі є момент, який особисто для мене став складним досвідом. У день, коли на Майдані розстрілювали людей, я чергував з камерою біля Жовтневого палацу. Людина, яка стала однією з останніх жертв куль снайперів, стояла поруч зі мною. З того часу я не дуже переконливо говорю слова про те, що краса врятує світ. Я зрозумів, що куля в одну секунду може знищити людину, і весь світ, який ця людина носила в собі, також буде знищений.

«Переломний момент» може виграти «Оскар» чи ні. Те, що картина взагалі потрапила до лонг-листа, — уже велика перемога. Ця картина буде існувати разом з іншими як знак епохи, дасть людям можливість зрозуміти відбиток часу та нас.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.