Шукати витоки усякого явища – захопливе заняття. Ось і на виставці «Кубізм» у Центрі Помпіду куратори розповідають про те, як вплинула на Пабло Пікассо і Жоржа Брака творчість Поля Сезанна та Поля Гогена, а також яке значення для молодих художників мало знайомство з «примітивним» африканським мистецтвом.
«Тлумачте природу за допомогою циліндра, сфери, конуса», – Поль Сезанн.
Коли гіди паризьких музеїв бажають продемонструвати геометрію у роботах Сезанна, вони часто за приклад беруть портрети останніх десятиліть творчості художника. Пікассо називав Сезанна не інакше як «батьком нас усіх».
Важливу роль в історії кубізму, що вийшов за межі живопису і використовував техніки колажу, скульптурних структур й асамбляжу, зіграв також Поль Гоген.
У 1906 році в Парижі пройшла ретроспектива метра, що, як ми знаємо, тікав від західної цивілізації у пошуках «дикого й примітивного».
Він першим серед європейських майстрів своєї доби повернувся до роботи з деревом. Його поліхромні творіння з перекрученими пропорціями, характерними для «наївної» творчості, підтверджували думку їхнього автора про те, що західне класичне мистецтво вичерпало себе.
Того ж 1906 року Пікассо знайомиться з іберійськими скульптурами: спочатку в Луврі, а згодом і перебуваючи у каталонському Госолі.
У 1907 році Пікассо і Брак відвідують паризький Музей етнографії, де, як і багато інших художників того часу, відкривають для себе мистецтво народів Африки.
Франсуаза Гіло у книзі «Живучи з Пікассо» (1964) цитує такі слова живописця: «Коли я вперше побував у Музеї Трокадеро […], то змусив себе залишитися, аби вивчити маски та всі оті предмети, що їх люди виконали в якомусь магічному дизайні.
Ці предмети стали посередниками між людьми й невідомими ворожими силами, котрі їх оточують. Таким чином люди намагалися подолати свій страх, надавши йому колір і форму. І тоді я зрозумів, що саме це і є сенсом живопису.
Живопис – не естетичний процес; це магія, яка стоїть між ворожим Всесвітом і нами; це спосіб отримати владу, нав’язати форму як нашим страхам, так і нашим бажанням. У той день, коли це зрозумів, я знав, що знайшов свій шлях».
Першими роботами, що були названі кубістськими, вважаються пейзажі з видами на Естак Брака і пейзажі рю де Буа пензля Пікассо.
У них є притлумлені, напівпрозорі кольори, схематичні композиції й відсутня перспектива. Анрі Матісс назвав ці роботи «кубиками».
Побачивши пейзажі Брака, виставлені 1908 року в галереї Даніеля Анрі Канвейлера, арт-критик Луї Воксель пише таке: «Месьє Брак зневажає форму, зводячи все – місця, персонажів і будинки – до геометричних схем, до кубів». Так Воксель подарував світові ідею назви нової течії.
Десятиліття існування кубізму (1907–1917), як відомо, прийнято відраховувати від «Авіньйонських дівиць» Пабло Пікассо і роботи Жоржа Брака «Велика оголена». Однак до будь-якої революції призводить еволюція. Яка ж робота може вважатися передвісткою кубізму? Відповідь, звичайно ж, знайшлася на виставці у Помпіду.
Для «Портрета Гертруди Стайн» Пабло Пікассо змусив свою модель, американську письменницю і меценатку, позувати 90 разів! Почавши роботу 1905 року, художник закінчив писати портрет у 1906-му – примітно, що за відсутності Стайн і вже після повернення з Госоля.
В особі Стайн на портреті пензля Пікассо не складно відшукати риси іберійських і романських скульптур. Куратори виставки «Кубізм» переконані, що не обійшлося й без впливу Поля Сезанна, Жана Огюста Домініка Енгра і Ганса Гольбейна Молодшого.
Саме ця картина ознаменувала кінець рожевого (і вохристого) періоду Пікассо і стала «матір’ю» кубістських полотен художника.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
