Світле свято Покрови Божої Матері здавна шанувалося українським жіноцтвом, адже саме Божа Матір вважалася покровителькою дівчат та жінок, до неї зверталися з проханнями про вдале заміжжя та щасливе сімейне життя. Після Покрови наступав період весіль, тому дівчата на Волині молилися Божій Матері так: «Святая Покровонько, покрий мені головоньку, чи чіпцем, чи вінцем, чи онучею, бо вже дівкою надокучило».
Чим же покривали голову заміжні жінки на Волині сто років тому, які хустки носили, як їх називали? Красивими та модними на початку ХХ століття в селі Борисковичі на Горохівщині були лядські хустинú – одноколірні теплі шерстяні хустки з китицями (френзлями). Таку хустку дарував багатий наречений своїй нареченій на весілля, вони коштували досить дорого, тому їх могли навіть позичати.
На світлині родина з села Борисковичі на Горохівщині. 1928 рік. На жінці лядська хустка
Пізніше популярними були америкáнські хустинú – хустки з якісної цупкої тканини з квітчастим чи геометричним візерунком, які переважно надсилали з-за кордону, та особливий тип хустки – америкáнська ґурáлька, яка мала такі ж, як і американська хустина, тканину і візерунок, але була значно більшого розміру. Особливо цінувалися такі хустки, які були з фрéнзлями – з досить довгими китицями, були з люрексом – мали сріблясті блискучі нитки. Коштували такі хустки в радянський час недешево, понад 90–100 радянських рублів, дістати таку хустку також було складно.
Дешевшими та доступнішими були салісóві хустини, які були значно м’ягшими на дотик, із квітчастим або геометричним візерунком, хустки з геометричним візерунком називали турéцькими. Існували з такої ж тканини ґуралькú, які були поширенішими, ніж американські, проте і менш «статусними». Ґуральки досі залишаються улюбленицями жіноцтва на Різдво та зимові свята.
Буденними були перкальóві хустинú з тонкої бавовни, досить тонкі та зручні в використанні, дещо святковішими були газóві хустки з напівпрозорої тканини.
На світлині жінки колгоспної ланки під час роботи (село Борисковичі). 1960 рік. У спеку для роботи найзручнішими були перкальові хустки
Існували також сúтцьові, батістові, нейлóнові, шерстяні, шовкóві хустки, в селі Антонівка Горохівського району велику чорну хустку з китицями називали манáшкою, у Борисковичах на Горохівщині темну одноколірну хустку називали смутнóю або хустúною на піст, чорну хустку – жалóбною.
Хустку, яку дарував наречений нареченій на весіллі і якою покривали голову нареченій, називали шлюбною. Найчастіше на шлюб обирали білу або червону квітчасту хустку, салісову або американську, шлюбною могла бути ґуралька або американська ґуралька. Шлюбна хустка обов’язково мала бути новою та яскравою, щоб життя нареченої складалося щасливо.
Основними способами зав’язування хустки були: зав’язáти під бóроду (вузол пов’язували під підборіддям), зав’язáти під молодúчку (вузол на потилиці, шия і нижня частина вух залишалися відкритими, хустка частково прикривала лоб), зав’язáти назáд (хустку пов’язували навколо шиї). Теплу хустку великого розміру могли пов’язувати кінцями (френзлями) під спід – сховавши краї хустки під верхній одяг, з кінцями (френзлями) або кінцями (френзлями) на верх – коли краї хустки пов’язували на верхній одяг.
На світлині жителька села Борисковичі в ґуральці з френзлями. 1955 рік
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
