На Вінниччині нелегально розбирають старовинну цукроварню Потоцьких

На Вінничині нелегально розбирають історичну пам’ятку - панське володіння графів Потоцьких, йдеться у сюжеті ТСН.19:30.

Маєток уже перетворився на руїни і місцеві розтягають його по цеглині. Від цукроварні 19-го століття залишилася одна стіна.

У селі Уладівка жили графи Потоцькі, які збудували тут цукроварню. Пізніше, за радянських часів, на території з’явилися цукрові заводи, які давно занедбані і кілька разів перепродавалися. Кому зараз все це належить, ніхто в селі не знає. 

За словами охоронця об’єкта, нині тут розбирають цукровий завод радянських часів. Хлопчакам, які розбивають та складають цеглу, платять 700 гривень за тисячу цеглин.

"Завод розвалили, і тепер, так би мовити, залишки. Вона (цегла - прим.ред.) же лежить під ногами, гниє, а людині потрібна, чому б людині не продати. Ми розбираємо будівлі, які вже побудував Союз. Царського ми не зачіпаємо", - запевнив чоловік, який представився Олександром.

Натомість селяни твердять, що тут розбирають на продаж саме графські споруди, де кожна цеглина з гербовим тисненням.

Як з’ясувалося, червона цегла з цукрового заводу коштує по дві гривні за одиницю, біла - по 25 гривень, а царська - по 10 гривень.

"Це цеглина ручного формування. У верхній частині ініціали РП, а в нижній частині - герб родини Потоцьких. Ця цеглина була виготовлена на заводі Романа Потоцького", - говорить завідувачка сектором археології Вінницького обласного краєзнавчого музею Ольга Грабовська.

Водночас місцеві чиновники підтверджують, що хтось заробляє на історичній спадщині, але запевняють, що зробити нічого не можуть.

"Будинок цукрозаводчика - під охороною, якщо його почнуть валити, то для цього передбачена кримінальна відповідальність. Але поки що валять тільки сам завод, який, на жаль, не має жодного охоронного статусу", - пояснює завідувач сектором охорони культурної спадщини Михайло Потупчик.

Та місцеві побоюються, що слідом за графською цукроварнею на цеглу тихцем можуть розібрати і маєток, і село позбудеться навіть згадки про свою історію.


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі