Біломорсько-Балтійський канал (першопочаткова назва — "Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна", відоміший за скороченням "Біломорканал") почав роботу 2 серпня 1933 року. Збудований у рекордно короткий термін, за 1 рік і 9 місяців, руками в'язнів ГУЛАГу (Главное управление лагерей). Під час будівництва померло до 200 тисяч робітників.

На початку 30-х років в радянського керівництва зародилася ідея - побудувати канал, що зв'язував би Балтику з Білим морем. Ідея сама по собі не була новою, ще за Петра І робилися спроби подібного будівництва. Це було чи не перше масштабне соціалістичне будівництво. Збудований між 1931 та 1933 рр. у рекордно короткий термін. На 227 кілометрах каналу збудовано 128 складних гідротехнічних споруд, у тому числі 19 шлюзів, 16 гребель, 12 водоспусків, 49 дамб, 33 штучні канали.

Роботи виконувались при мінімальних витратах: основним будівельним матеріалом були дерево, каміння та пісок. Асортимент засобів будівництва складали лопати, сокири та кирки. На спорудження "будови соціалізму" було кинуто сотні тисяч в'язнів ГУЛАГу - "ворогів народу" чоловіків, жінок, робітників, селян, техніків, інженерів, значну частину яких складали українці. Також тут працювало багато в'язнів із Соловецького табору. Кожний будівничий каналу позначався буквеною позначкою "з/к", що було скороченням від рос. "заключенный каналоармеец". Саме від цієї позначки пішов загальновживаний розмовний термін "зек".

На будівництві ББК постійно працювали до 100 тисяч осіб. Смертність була надзвичайно висока та інколи досягала 700 чоловік на добу. Померлих від виснаження і хвороб навіть не відвозили на кладовище. Їхні тіла кидали прямо в бетон при заливці шлюзів та причальних стінок. Проте загальна кількість в'язнів не зменшувалась, оскільки на споруджуваний канал постійно привозили поповнення. В'язнів-будівельників називали "каналармійцями". 5 серпня 1933 року Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна відкрили офіційно.