У церкві села Буків зберігається унікальна ікона
Цей рік для Свято-Хресто-Воздвиженського храму, що у селі Буків Луцького району, – особливий. Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення відзначає 250 років із часу освячення. Храм цей – надзвичайний, і не лише завдяки своєму поважному віку. Адже зберігається у ньому унікальна ікона – лик Святого Архистратига Михаїла.
Місцеві жителі називають цю церкву козацькою: за переказами, будували її місцеві козаки. Кажуть, споконвіку богослужіння тут проводяться українською мовою. Розташований серед мальовничих пейзажів, храм тішить своєю красою і місцевих жителів, і гостей села – дослідників історії і простих мандрівників.
Коли я майже випадково, подорожуючи районом, зайшов на подвір’я церкви, через відкриті двері почув звуки хору. Перехрестився, попрямував всередину. У храмі, крім мене, прихожан не було. Цікаво, що в одному вусі у мене лунав спів бабусь, а в іншому - щебет пташок, що долинав із двору. Постояв на службі Божій, і на душі так добре стало …
Після закінчення Літургії підійшов до настоятеля – отця Степана – і розпитав його про історію храму. З його слів, дерев’яна церква у цьому маленькому селі (сьогодні у Букові мешкає близько ста людей – авт.) була створена у 1764 або 1768 році. Оскільки 250-ліття церкви святкували у 2014, то другу дату прийнято вважати часом освячення.
Розташований храм неподалік від цвинтаря на східній околиці південної частини Букова. Його стіни пам’ятають чимало надзвичайних історій, які лише утверджують покоління місцевих мешканців у вірі в Господа та існуванні не лише суду Божого після смерті, а й покарання за гріхи ще за життя людського.
Серед святинь, що є у церкві, – ікона Архистратига Михаїла. Одне око святого на ній було прострелене атеїстами у радянські часи. У церкві вирішили так і залишити її без реставрації як нагадування про безчинства безбожників. Сьогодні ж віруючі з належною пошаною ставляться до святині.
Мешканці села пам’ятають, як за радянських часів за наказом тодішньої влади храм був закритий. Тоді селяни розібрали ікони по хатах, щоб врятувати їх від наруги. Довгий час церква стояла пусткою без вікон і дверей. Та люди, які поглумилися над святинею, зі слів місцевих, сьогодні не мають ні роду, ні долі.
На початку незалежності України церкву почали відроджувати. Віряни зносили вишиті рушники, збережені по хатах ікони. Так, з миру по нитці, люди відновили свій сільський храм, і він знову відчинив свої двері для прославлення Бога. Сьогодні ж, зі слів його настоятеля, для його збереження потрібні певні кошти. Отож, священик сподівається в цьому сенсі на допомогу небайдужих меценатів.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
