Однією із переконливих лінґвістичних приваб української мови є широкий спектр доброзичливих і витончено хороших слів. Тих, якими зазвичай звертаємося до батьків, коханих, друзів, колег і просто гарних людей. Сучасні ласкаві слова нам добре відомі. А от як зверталися до найрідніших, колег та діток у ретроспективі чотирьохсот літ – читайте у нинішньому матеріалі.

***

У волинських родинах форми звертань були гарними й промовистими: «милостивий мій родителю», «милостива мені матінко-добродійко», «наймилостивіший мій отче», «сердешний брате-благодійнику», «мій великомилостивий пане-куме», «любий мій пане-зятю», «наймиліша мені пані-дружино». Забутим нині є милозвучне слово «облюбениця», застосовуване впродовж ХVІ–ХVІІ століть на означення коханої дівчини, бажаної майбутньої дружини. 

 

Пітер Брейгель. Весілля дітей, 1618 рік

 

Стосовно середовища друзів, найбільш вживаними були звертання «приятель», «приятелька», «панове приятелі», «добродій», «товариш». Доволі поширеними були і популярні нині слова «колега» (у множині – «колего’ве») і «братчик». Останнє визначення стосувалося членів корпорацій – ремісничих цехів, релігійних братств etc.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.