Люди минулого вважали хвороби результатом чарівництва та безпосереднім проявом Божої волі. Безгрішних людей не існувало, відтак рано чи пізно негідна аморальна поведінка призводила до якоїсь недуги. Промовистим підтвердженням того на волинському ґрунті була фраза, вимовлена у 1566 році євреєм з Берестя (нині – Брест в Білорусі) Шломою Єсковичем. Чоловік приїхав до Луцька в особистих справах, які йому так і не вдалось докінчити, оскільки «у тому часі прийшов гнів Божий на місто Луцьке, бо чума в ньому почалася».

З хворобами боролись, найперше, молитвою. Наприкінці ХVІ століття вже існувала низка медико-філософських праць, де висвітлювалися причини «хороб тілесних» і можливі шляхи їх подолання. Доволі поширеними видаються і лікарські практики означеного часу. Неординарний медичний експеримент одного тогочасного ескулапа нині й розглянемо. 

Мордухай Влох – лікар-єврей, вочевидь, мав італійське походження, бо, прийшовши до Володимирського замкового суду в травні 1568 року, користувався послугами власного перекладача (товмача). Причина звернення до урядників полягала у негідній поведінці його пацієнта – Семена Хребтовича Богуринського. За словами гебрея, шляхетний пан добровільно погодився лічитися й пристав на умову, що оплата за послуги складатиме сорок талярів. Самопочуття пацієнта значно поліпшилося, а грошей диво-лікар так і не отримав.

Коли Мордухай звернувся до Хребтовича з переконливим проханням сплатити борг – дістав лиш словесну образу та тілесні шкоди. Ба більше – невдячний шляхтич намовив своїх слуг, аби ті пограбували безневинного  «дохторика». Ретельно порахувавши рани на тілі та матеріальні втрати, Мордко просив, аби його жалісливі свідчення «слово од слова» були вписані до актової документації Володимирського замку.

Найцікавіше почалося годиною-двома пізніше. Бо до уряду одразу звернувся і «злостивий» пацієнт. Його версія розвитку подій, одначе, дещо різнилася від попередньої оповідки. Від початку вражений хворобою, Хребтович способився їхати до Львова. По дорозі в селі Бобичі він і зустрів цілителя-єврея. Чоловіки домовилися про зустріч у Володимирі та про оплату трудів балверчика. Лікар навіть назвав точний час, за який мало прийти одужання – чотирнадцять днів. Коли ж дійшло до безпосереднього лікування, то методи видалися хворому вкрай підозрілими.

Балвер поїв його «трунками» – кожен день по маленькій склянці. Те, що лікар називав сиропом, мало в своїй основі «зілля, що на городі росте» – чорнобиль (полин). Для смаку недовчений медик той полин засипав цукром. Коли ж своєрідна фітотерапія ХVІ століття не принесла пацієнту жодного полегшення, гебрей вирішив діяти радикальнішими методами. У діжку, яка слугувала за ванну, лікар спритно повкидав любистку, вербового листя і повсякчас ним уживаного полину.

У гарячу воду ескулап змусив залізти бідолаху Семена. Можна собі уявити ті відчуття, з якими хворий занурювався в «цілющу» ванну. Та на тому випробування піддослідного шляхтича не скінчилися… Аби пришвидшити процес беззаперечного одужання, Мордко Влох розпалював у вогні каміння й кидав їх у воду. У тій діжці пацієнт пробув півтори (!) години. Як результат – Семен Богуринський з опіками («болячками»), безперестанним головним болем й набряками на тілі (замість обіцяного двотижневого одужання) прийшов за правдою до замкового уряду.

Не відомо, на жаль, чим та справа скінчилася і чи покарали лікаря-винахідника за нетипові лікувальні експерименти. Разом з тим, бачимо, як з метою швидкої наживи, людина минулого вдавалася до вигадливих способів  подолання чужих недуг.      

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.