День 28 січня 1897 року позначився загальним переписом населення Російської імперії. У тому часі під владою означеної держави перебували волинські терени. Відтак можемо подивитися на мовну палітру Луцька кінця ХІХ століття.
Вигляд сучасної вулиці Кривий Вал (Хрещаті Яри) на картині Д. Струкова, друга половина ХІХ століття
***
15 804 жителів міста тоді розмовляли 17-ма (!) мовами. Точніше, саме таку кількість мов вважали рідною. Найчисленнішою «одномовною» групою населення Луцька були євреї (9 396 чоловік). На другому місці були ті, хто називав рідною російську. Таких мешканців було 2 830. Третє місце посідала українська. Нею розмовляли 1 478 лучан. Четвертою була польськомовна спільнота – 1 233. П’ятими тоді були татари (404 особи), шостими – німці (202). Окрім вказаних мов, на вулицях Луцька чулися слова чеською (123), білоруською (84), мордовською (25). Разом з тим хоч і незначними, однак записаними до переліку, були мешканці міста, що розмовляли чуваською, турецькою, вірменською, французькою, румунською і молдавською, фінською, вотяцькою, латвійською.
Джерело: Марчук В. Населення Луцька в 1897 р. // Старий Луцьк. Наук-інф. збірник. Вип. ХІІ. – Луцьк, 2016. – С. 226.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
