Андрія Покровського у Луцьку знають як бізнесмена та мецената. Його можна назвати людиною, «широко відомою у вузьких колах». А відтак – не публічною. Тому «Хронікам Любарта» удвічі приємно, що одне з перших інтерв’ю, яке погодився дати Андрій Володимирович, буде опубліковано саме у нашому виданні.

– Андрію, ви людина непублічна. Але багато лучан знають вас як бізнесмена. Який у вас бізнес?

– Насправді я працюю у бізнесі вже понад 20 років. Мій бізнес різнопрофільний. Один із них – виготовлення програмного забезпечення. У цій справі я майже десять років. Уже є чим похвалитися, але й певні проблеми також є. Однак мені це подобається. Це основний профіль у моєму бізнесі. Крім цього, я є власником будівельної компанії, яка спеціалізується на будівництві багатоквартирного житла та комерційних об’єктів. Також входжу до складу деяких інвестиційних груп, які інвестують кошти у різні проекти як в Україні, так і за її межами. Інвестиції пов’язані з короткостроковими проектами в ІТ-сфері, довгостроковими проектами в сфері нерухомості та із проектами, які стосуються розважального сектору. 

– Ви були співвласником мережі гральних закладів під назвою «Альфа-Казино»…

– Так. Це було ще до 2009 року, тобто до заборони грального бізнесу. Після закінчення університету працював у цій компанії начальником юридичного відділу, а потім доріс до генерального директора. Був одним із співзасновників цієї мережі.Дуже часто мені дорікають минулим у гральному бізнесі. Але можу сказати одне: у всіх розвинених країнах азартні ігри є легальними. Хтось може назвати мені хоч три країни ЄС, де є заборона на гральний бізнес? Бо я знаю тільки одну – Грецію. Навіть США представлені у гральному бізнесі. У всіх цих країнах такий бізнес легальний. Не розумію, чому в нас люди так прискіпливо до цього ставляться. Мабуть, над цим працює пропагандистська машина й запевняє, що гральний бізнес – це суспільне зло. Я із цим посперечався б. Нині із задоволенням долучаюся до будь-яких перспектив перегляду законодавства в Україні щодо грального бізнесу та входжу до робочих груп, які вивчають питання його відродження. У жодному випадку я не є лобістом такого бізнесу, а лише консультантом, який мав досвід у сфері цієї роботи. Як експерт у цій галузі пропоную розробити ідеальне законодавство, де гральний бізнес буде виведений із тіні й платитиме податки на користь суспільства. Тому не варто говорити, що це пляма на мені як на особі. Цивілізація приймає гральний бізнес у рамках чіткого регулювання, а у нашій країні ніхто не хоче про це навіть говорити. Якщо його немає у Луцьку, то це не означає, що його немає у великих містах. Він є, от тільки працює незаконно. 

– Коли буде завершено спорудження розважального центру на місці кінотеатру «Промінь»?

– Там працює одна із інвестиційних груп, у яку я входжу. Цей проект зародився років з десять тому, ще за часів мерства Богдана Шиби. Колись ми разом із колегою орендували там приміщення під більярдний клуб «Жорж». Ще тоді зрозумів, що кінотеатр «Промінь» не може перебувати у такому поганому стані і йому потрібен інвестор, який був би готовий вкласти у нього гроші та перетворити на сучасний кінотеатр. Тепер хочу створити там розважальний центр для проведення сімейного та молодіжного дозвілля. Крім того, цей розважальний центр має певну специфіку – там є те, чого не мають конкуренти. Там є кіноконцертний зал, який буде збережено для можливості проведення громадських заходів, які будуть потрібні для громади міста, як-то різноманітні шоу, КВНи, виступи танцюристів і співаків. Водночас у новому «Промені» буде ще чотири додаткові кінозали та велика  дитяча розважальна зона. Будуть дитячі кімнати, аби батьки змогли у них залишати дітей, а самі йти у кіно. Також будуть заклади громадського харчування, гіпермаркет, зали для боулінгу та більярду. 

– Чи не боїтеся ви конкуренції, бо у Луцьку є вже не один розважальний комплекс? Чи буде вигідним такий бізнес, коли у країні інфляція, а купівельна спроможність населення знижується?

– Основна мета проекту – виведення Луцька на рівень розвинутого міста Східної Європи. Місто такого розміру має мати умовно три торговельні і як мінімум два розважальні комплекси. Нині ж культура проведення часу в таких комплексах у Луцьку ще не сформована. Якщо взяти київську статистику, то побачимо, що на одну людину потрібна певна кількість кінозалів та дитячих атракціонів. Чув, що Ігор Палиця веде перемовини із голландцями щодо влаштування атракціонів у центральному парку міста. Таким діям я тільки аплодую. Колись сам привозив у парк Лесі Українки трьох інвесторів, які відмовилися вкладати гроші, адже не вважали його інвестиційно привабливим.  Щодо розважальних комплексів, то незважаючи на складні часи, люди все-таки хочуть десь отримувати позитив. Якщо для буремних 90-х цей позитив був у генделиках, то нині люди примудряються і самі піти у кіно, та ще й дитину завести туди, де вона могла б розважитися. Тому поки через конкуренцію не переймаємося. 

– У скільки обходяться інвестиції в реконструкцію «Променя»?

– Першочергова цифра – шість мільйонів доларів. Нині бюджет уже перебільшив цю цифру. Не кажу, що він весь освоєний. Реконструкція затягнулася в часі, був простій, треба було платити підрядникам. Піднялися ціни на матеріали через світову інфляцію, а чимало матеріалів неукраїнського походження. Щоб порівняти, колись доріжка для боулінгу вартувала 25 тисяч доларів, нині вона коштує 36 тисяч. Зважаючи на все це, під кінець вийдемо на суму у вісім мільйонів доларів, без врахування вартості самого об’єкта та вартості землі. Дуже дорого нам обійшлося підключення до електромережі. Чимало коштів витратили, щоб під’єднати газ та воду. Адже усі мережі було замінено. 

– З приводу землі. Нещодавно було викуплено невеличку земельну ділянку біля «Променя» під стоянку авто. Багато хто з депутатів критикує вас за те, що її викуплено за оціночною вартістю, а не з аукціону. Що ви можете на це сказати?

– Скажу, що це популізм. «Промінь» стоїть на 70 сотих землі, за яку довгий час взагалі ніхто не платив оренди. Коли ми викупили об’єкт, наступного дня міська рада змусила підписати договір оренди на цю земельну ділянку й ми платили її чотири роки. Потім група інвесторів ухвалила рішення викупити цю ділянку. Це була і допомога місту, яке отримало чотири мільйони гривень, і певний захист від рейдерства. Але річ у тім, що цю земельну ділянку було поділено на різні клаптики. Цих дев’ять сотих опинилися окремо. Там була парковка та додаткові комунікації. Наприклад, електропідстанція, яка живить «Промінь», розташована на цій земельній ділянці. Як її можна продати окремо? 

– Ваша фірма споруджує житловий комплекс «Казкова оселя» на вулиці Ветеранів. А мешканці та деякі активісти стверджують, що там порушено екологічні норми…

– Через чотири місяці усі ці питання вирішаться. Це мій перший пілотний проект в сфері багатоквартирної забудови. Коли його буде завершено, то усі питання відпадуть одразу. Прагну показати лучанам та забудовникам, який вигляд має мати хороше житло.  Керуюся принципом, що маємо будувати так, аби не було соромно через сто років. Щоб через сотню років туди прикріпили табличку, що це пам’ятка архітектури.

– Крім бізнесу, ви ще й вкладаєте гроші у соціальні проекти… 

– Я – лучанин. Тут народився та навчався. Тут жили мої батьки. З цим містом мене багато що пов’язує. Переймаюся за Луцьк і люблю його. Багато моїх друзів-киян навіть підсміюються з мене через це. Усім їм наводжу приклад успішних відомих людей сьогодення, які вийшли з Луцька. Маю можливість передати сюди досвід того, що я бачив за кордоном. Тим паче, що можу матеріально підтримати місто, бо Луцьк – то мій дім. 

– Одним із таких проектів є «Сіті-Парк». Усе із задуманого вдалося реалізувати? Місцева влада допомагає?

– Реалізувати вдалося не все, із запланованого зроблено лише 20 відсотків. «Сіті-Парк» розташований на залишках парку Ворошилова, який колись був у центрі міста. Цей парк після розпаду СРСР перетворився на помийну яму, яку облюбували безхатьки та алкоголіки. Я не міг з цим миритися, тому почав облаштовувати навколишню територію. Освоювати її власним коштом дуже важко, тому було ухвалено рішення робити все поетапно. Але долаючи ці етапи, бачимо певні труднощі. Наприклад, цьогорічне літо було спекотним, і всі зелені насадження просто погоріли. «Луцькводоканал» не може поливати таку територію, бо це не закладено у їхньому бюджеті. А мені оплачувати полив такої території невигідно, та й ця земля комунальна, а не моя. Тому позиція влади щодо «Сіті-парку» приблизно така: «Покровський робить, то хай і обслуговує». Хоча вона й не заважає робити, і це вже добре. 

– Чи плануєте брати участь у політичному житті міста, аби мати можливість реалізовувати свої задуми?

– Думаю про це, але вагаюся. Хочу висловлювати чітку позицію із багатьох питань і відстоювати її. З іншого боку, буду відвертий перед лучанами, у мене бувають тривалі відрядження на кілька місяців. Тому мене можуть звинуватити, мовляв, пішов у міськраду, а на сесію не ходить і в комісіях не працює. Але я можу у телефонному режимі принести більше користі, ніж депутат, який просидів там п’ять років і не подав жодного проекту рішення. Та, найімовірніше, братиму участь у місцевій політиці. 

– Яка політсила вам найбільше до вподоби?

– Маски партій змінюються щодня. Вважаю, що органи місцевого самоврядування мають бути максимально деполітизовані та працювати суто на інтереси міста. Однак є закон, який зобов’язує прикриватися партійними брендами. Кого обирав би я? Вибрав би із тих партій, яким я цікавий. 

– Вас колись називали одним зі спонсорів місцевої «Самопомочі»… 

– Спонсор – це надто гучно. Але у мене була певна прихильність до цієї політсили. Мені подобалися ідеї Садового та його команди. Те, що зараз сповідую я, і те, що декларували  вони, – збігається. Але, на жаль, «Самопоміч» надто глибоко увійшла в політику. 

– Ви багато подорожуєте. Що з того, що бачите у інших містах, хотіли б привнести в розвиток Луцька? 

– Аби щось зробити, треба мати матеріальні ресурси. Щоб отримати ці матеріальні ресурси, їх потрібно спочатку заробити. Треба мати певний напрямок господарської діяльності, з якого можна отримати кошти, розібратися, що головне, а що другорядне.Для міської влади потрібна група фахівців, які вивчатимуть питання, де місто може заробляти. Після цього така група має створити інвестиційний клімат із залученням інвесторів під усі конкретні напрямки діяльності міста. Я не кажу, що воно має піклуватися про бізнес. Місто має лише отримувати податки і грамотно їх використовувати на благо громади. А от залучити інвестора – це вже інша справа. Створюються робочі місця, надходять податки, відбувається прорив у певному напрямку. Основне завдання – втримати тут інвестора. Для таких міст, як Луцьк, достатньо привести п’ять-сім інвестиційних груп і переконати їх у тому, що наше місто перспективне. 

– Ви сприяєте у створенні ток-шоу «Протилежний погляд». Це ж не приносить дивідендів, то для чого це вам?

– Цей проект можна назвати соціальним. Він із самого початку не був створений для дивідендів і не мав приносити фінанси. Це підвищене почуття справедливості, яке у мене розвинуте ще з дитинства. Аналізуючи волинські видання, зрозумів одну річ: достойних людей, які трохи скромні й не нахабні, не може почути суспільство. Бо один лізе вперед, хоч не є перспективним, але він голосніше за всіх кричить. А другий сидить тихо, потім зникає, і після цього ми задумуємося, що він був розумним та перспективним. «Протилежний погляд» створено для того, аби суспільство могло почути розумних людей. 

– Нещодавно фірма, що належить вам, у сквері за РАЦСом встановила кілька лавочок. На табличках написано, що це подарунок міському голові. Чи не краще було подарувати їх місту?

– На жаль, не всі лучани зрозуміли зміст цього подарунка. Досвід перейнято ще з Великобританії. Які подарунки ми нині даруємо чиновникам? У кращому випадку – картину, у гіршому – пляшку коньяку. Луцьк – це не лише мій дім, а й дім усіх лучан. Значно цікавіше принести у свій дім корисну річ, ніж пляшку коньяку. Тому подарували меру те, що йому потрібне як господарю міста. Ми хотіли показати приклад, що чиновникам варто дарувати подарунки, які будуть корисні для людей. Думаю, що наступного року подаруємо меру десяток дерев.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.