Мойсей Бланк – особа в усіх сенсах цікава. Рано чи пізно вітчизняні кінематографісти можуть зняти про нього блокбастера й, може, навіть отримати за нього “Оскара”.

Наш персонаж народився близько 1763 року. Першу згадку про нього знаходимо в ревізії від 29 квітня 1795 року, де серед міщан міста Старокостянтинова Заславського намісництва він значиться під номером 394.

З чого жив Мойсей (Моше, Мошко) Іцикович? Не був великим оригіналом у своєму середовищі – тримав крамницю та корчму. Також володів земельною ділянкою біля містечка Рогачів (сучасна Житомирщина), на якій вирощував цикорій і мав з того щорічний прибуток у 750 карбованців сріблом (за тих часів дуже вагомі гроші). Вартість лише його будинку “с обзавєдєніямі” (тобто прибудовами та флігелями) оцінювали в 4 тисячі крб. асигнаціями, а щотижневий прибуток від крамниці та корчми становив 10 карбованців сріблом. Для порівняння – кілограм найкращої яловичини тоді коштував 7 копійок.  Одне слово, був дуже небідною людиною.

 

В'їзна брама до замку Костянтина Острозького. Приблизно так вона виглядала й у часи Мойсея Бланка

 

Та хоч не нарікав на бідність, але й не гребував звичайним криміналом. У 1803 році був звинувачений у крадіжці сіна, але тоді йому вдалося викрутитися. Пізніше спалахнув набагато серйозніший "шкандаль". Моше Бланк продав місцевим євреям дешеву хлібну горілку під виглядом значно дорожчої фруктової. Це було не просто банальне шахрайство, коли "пальонку" збувають як оригінал. Сталося це напередодні Песаха, і горілка призначалася до святкового столу. Релігійний закон, нагадаємо, забороняє євреям вживати під час цього свята не лише квасний хліб-хамець, але й алкогольні вироби з зерна. Відповідно, через жадібність Бланка всі його клієнти мимоволі порушили приписи Закону. Це було те саме, що під виглядом кошерної ковбаски продати правовірному юдею свинячу.

 

Стара синагога в Старокостянтинові

 

Існує версія, що в історії з горілкою головним був навіть не грошовий інтерес, а відраза Бланка до юдейських законів і бажання покепкувати з земляків, які дотримувалися всіх приписів Талмуду.

Остаточно ж Бланк посварився з місцевими євреями 1806 року. Він і раніше був знаний як автор доносів на одноплемінників, але того разу чаша терпіння в останніх переповнилася. У громаді випадково дізналися про черговий допис Бланка, в якому він повідомляв владу про те, що євреї Старокостянтинова не бажають платити податки, а тому приховують від уряду справжню кількість своїх дітей. За це на нього мали накласти херем (відлучення від синагоги), але спритник Мошко й тут викрутився.

 

Навіть на початку ХХ ст. єврейська забудова Старокостянтинова була досить убогою

 

Варто зазначити, що на постійні конфлікти з кагалом впливав не так кепський характер Моше Бланка, як його світогляд. Мошко був зачарований Російською імперією та зневажав усе єврейське. Що й не дивно: з одного ж боку убогий містечковий побут, брудні криві вулички, посеред яких порпаються кури, кози об'їдають бур'яни на узбіччі, свині в баюрах... З іншого – ґаспада офіцери в акселбантах, тогочасні “поручікі Ґоліцини” в еполетах. Те саме ми спостерігали й на нашому віку, коли деякі хохли з імперським світоглядом уявляли себе, умовно кажучи, блискучими кавалергардами лейб-гвардії. Яскравий приклад – нині покійний Олесь Бузіна.

 

Олесь Бузіна теж уявляв себе з  еполетами й аксельбантами 

 

Стосунки Мойсея з кагалом були такими кепськими, що коли 1808 року в місті спалахнула велика пожежа, що знищила 23 будинки, у навмисному підпал сусіди звинуватили саме Бланка – не зважили навіть на те, що від вогню частково постраждав і його будинок. 

Хоч є версія, що до пожежі Мошко таки був причетний, а частину свого будинку він сам підпалив, аби приховати цю свою причетність.

В усякому разі близько року Моше Бланк провів у буцегарні, а після звільнення разом із сім’єю перебрався до Житомира (тодішній губернський центр Волині) – “від гріха подалі”.

Згодом, шукаючи прихильності влади, він пояснив свій конфлікт із старокостянтинівським кагалом суто ідеологічними причинами – мовляв, одноплемінникам не подобалося його засудження єврейських звичаїв, постулатів юдаїзму та його симпатії до православ'я. Про це, зокрема, йшлося у виявленому в Житомирському обласному архіві 1965 року листі, відправленого Мойсеєм на ім'я імператора Олександра  І (лист, звісно, меж міста не покинув).

Цікаве продовження “пожежної” історії. З часом, коли Бланкові діти досягли досить високого становища в російському суспільстві, він вирішив помститися землякам за їхні звинувачення та своє ув'язнення. Крім позову до суду, Моше Бланк пише ще й скаргу на ім'я імператора. До справи підключає своїх новоспечених кумів – графа Олександра Апраксіна й сенатора Дмитрія Баранова. Звісно, містечкова “дрібнота” не встояла перед аристократичною протекцією. Указом Сенату №928 від 24 грудня 1825 року ухвалено про відшкодування збитків “постраждалому” Бланку. А їх він оцінив аж у 15,1 тисяч карбованців сріблом і 4 тисячі карбованців асигнаціями. На ті часи – ціна невеличкого панського маєтку з кріпаками.

Цю чималу суму розподілили між 22 постраждалими від пожежі євреями. У рамках справи “Мошко Бланк проти євреїв Старокостянтинова” одинадцятьох людей, які колись надавали ймовірному палієві стусанів, ще й ув'язнили.

Аби виплатити згадану вище суму, майно погорільців, які з жертв дивним чином перетворилися на злочинців, виставили на торги. Цікавий факт: хоч магістрат Старокостянтинова призначив на арештоване майно досить вигідну ціну, ніхто (ні євреї, ні українці, ні поляки) на те не спокусилися – купувати майно невинних, аби збагатити  шахрая, ніхто не захотів.

Натомість дружина Мойсея, Міріам Фроїмовіч, навпаки, була дуже доброю жінкою, відрізнялася побожністю і відданістю Закону. Вона, як і кожна порядна тодішня єврейка, народжувала чи не щороку, але з усіх її дітей вижили лише троє – сини Абель і Сруль (Ісроель) та донька Ліба. Всі вони згодом вихрестяться й отримають імена Дмитро, Олександр і Любов відповідно.

У Житомирі Мошко (нечуваний крок для тогочасного єврея!)  віддав своїх синів  до державної школи, а не у хедер до меламеда

На новому місці скандальний норов Мойсея знову дався взнаки. Цим разом він розсварився зі своїм старшим сином Абелем. Конфлікт довший час був латентним, аж поки 18 листопада 1816 року батько не завітав у гості до сина. Абеля він вдома не застав, була лише невістка Малка, яка просто посеред вулиці влаштувала свекрові гучну сварку, докоряючи, що той досі не повернув її чоловікові значну суму грошей. Все як має бути – крики, ґеволт... Тож невдовзі зібрався чималий натовп. У цей час хтось вдарив старого Бланка по потилиці дубцем, аж той утратив свідомість. Прийшовши до тями, мерщій написав позов на сина. Судова тяганина тривала добре десятиліття. Врешті-решт 28 липня 1826 року повітовий суд Абеля виправдав, а на Мошка Іцковича наклав штраф у 25 крб. сріблом.

Після смерті (1834) дружини (яку він, очевидно, щиро кохав) Мойсей Іцкович Бланк остаточно розірвав з юдаїзмом. У січні 1835-го він перейшов у православ'я, ставши Дмитром Івановичем Бланком.

Останню “свиню” ненависним “жидам” Мойсей-Дмитро Бланк підклав незадовго до своєї смерті. Причому це стосувалося не лише сусідів по Старокостянтинову чи Житомиру, а всього юдейського населення Імперії.

У вересні 1846 року він написав листа імператору Миколі I (ну, подобалося йому августійшим особам писати). У ньому екс-Мошко дав цареві кілька порад на тему, як краще провадити асиміляцію євреїв. Зокрема, він запропонував заборонити їхнє національне вбрання, а головне – зобов'язати їх молитися в синагогах за російську імператорську родину.

На відміну від попереднього листа, адресованого цареві (тоді ще Олександрові І), це послання до адресата потрапило. Вже в жовтні цар із ним ознайомився, що більше – прийняв до відома. Незабаром вийшли височайші повеління, що зобов’язали юдеїв молитися за імператора та його родину, а також забороняли євреям носити вбрання, відмінне від одягу решти підданих.

Виняток було зроблено лише для людей похилого віку, та й то за умови сплати особливого податку. Крім того, заборонялося носити пейси, а жінкам голити голову та носити перуки. Таліти та ярмулки дозволялися надягати тільки в синагозі. За виконанням цих розпоряджень мали стежити – під страхом штрафів – рабини.

На щастя для євреїв, суворість російських законів завжди пом'якшувалася необов'язковістю їх виконання. До того ж імператор Микола Павлович невдовзі помер, а його наступник, Олександр ІI був відомим лібералом.

Тепер про нащадків Мойсея-Дмитрія.

У 1820 році Житомир відвідав відомий в імперії “експерт з єврейських справ”, майбутній керуючий справами Єврейського комітету, сенатор Дмитрій Баранов. Особливою прихильністю до своїх “підопічних” сенатор не вирізнявся. Пану Бланку вдалося пробитися на особистий прийом до високого столичного гостя. Під час зустрічі він попросив сенатора сприяти переходу його синів у православ'я, а також у вступі  до Медико-хірургічної академії в Петербурзі.

На той час навернення євреїв у православ'я було рідкістю, тому такі випадки привертали увагу можновладців.

У травні 1820 року молодші Бланки охрестились у петербурзькій  церкві  Преподобного Сампсонія. Абель став Дмитром Дмитровичем, а Сруль – Олександром Дмитровичем. Сруль  отримав нове ім'я  на честь свого хрещеного батька графа Олександра Апраксіна, а по батькові – на честь хрещеного батька Абеля – сенатора Дмитра Баранова. За кілька місяців по тому, за вказівкою міністра освіти князя Олександра Голіцина, братів визначили вихованцями Медико-хірургічної академії, яку вони успішно закінчили 1824 року.

Незабаром брати поступили на службу до петербурзької поліції на посаду штаб-лікарів. У 1828 році Олександр Бланк одружився з Анною – донькою високого чиновника Івана Грошопфа.  Вона народила йому сина Дмитра та доньок Анну, Любов, Катерину, Софію та Марію (майбутню матір Володимира Ульянова). Доля Дмитра Олександровича виявилася трагічною – у віці 19 років він застрелився, програвши у карти величезну суму.

 

Олександр (Сруль) Бланк і його донька Марія (мати Леніна)

 

Так само трагічною була доля його дядька Дмитра Бланка. Під час холерного бунту в Петербурзі (1832) його роздер оскаженілий натовп. Шокований подією, його брат Олександр звільнився з поліції, щоби через рік влаштуватися ординатором в Міську лікарню святої Марії Магдалини для бідних.

Цікавий виверт історії – навесні 1837 року у нього лікується… молодий Тарас Шевченко, на той час учень художника Василя Ширяєва. Хвороба була досить важкою, майбутній Кобзар 8 діб не приходив до тями та ледь не помер – про це, зокрема, йдеться в його автобіографічній повісті “Художник”.

Цікаво, що за деякий час доля знову зведе Тараса Шевченка та Олександра Бланка. Наприкінці 1857-го – на початку 1858 року, повертаючись після заслання, Шевченко зупинився у Нижньому Новгороді. Солдатчина та важка дорога підірвали здоров’я поета, і він довго хворів. По допомогу звернувся до старого знайомого Бланка, який на той час практикував у приволзькому місті (світ – таки “велике село”).

 

Реконструкція основного будинку в маєтку Олександра Бланка

 

У відставку Олександр Бланк вийшов в ранзі статського радника. Це досить високий ранґ  – 5-й клас у відомій Табелі, якому відповідає військове звання бригадира (це вище, ніж полковник, але нижче за генерал-майора). На той час він здобув спадкове дворянство (воно надавалося з 8-го класу). Щоби мати відповідне його новому становищу “родове гніздо”, Олександр Бланк придбав село Кокушкино з чималою земельною ділянкою – майже півтисячі гектарів.

Назву цього села мав би пам’ятати кожен нормальний “совок”. Саме тут, у “родовому гніздечку“, відбував своє перше заслання майбутній “вождь світового пролетаріату”, по тому, як його виперли з Казанського університету за участь у студентських заворушеннях. Останні радянська пропаганда подавала як політичні, хоч такими їх вважати можна було лише дуже умовно – ті заворушення були викликані забороною студентських земляцтв. Згадані земляцтва добряче дошкуляли університетській адміністрації, бо часом виливались у гучні пиятики з мордобоєм, повіями та поліційними протоколами  під завісу.

 

Юний Володя Ульянов зі сестричкою Ольгою. Обличя Володі з цього портрету в СРСР прикрашало “жовтенятську” зiрочку

Zbruc.eu

 

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.