Привести армію і шукати уявних ворогів, підбурювати погромників проти «єврейської зради», підпалити весь Луцьк через фанатизм до уставу – ну, яяяк можна було так жорстко затупити? Історія знає немало комічних драм. Про 5 із них і розповімо.

 

Анімація Олександра Котиса

 

Бентега судова

«Як у келії чернець – він не вартий двох яєць, а як вирушить в дорогу – вартий десяти, їй-богу». І далебі, краще б тоді деякі ченці із найбільш гарячими головами вирушили в дорогу, а не зганьбили доброго імені домініканського монастиря в Луцьку. Та так, що ми і досі з них сміємося. Якщо чесно, обставини були такими, що з огляду на дух і правила часу, вони не зробили нічого ані поганого ані смішного. Але тепер, коли минулого 400 літ, ми собі думаємо: і то треба було заварювати ту кашу?

Історія була така. Коли в 1626 році громада луцьких євреїв уже мала привілей (дозвіл) від короля Сигізмунда ІІІ на будівництво мурованої синагоги «такою ж великою і високою, як стара була», то й почала собі спокійнісінько будівельні роботи. Раптом деяким ченцям (історія, червоніючи, ховає погляд у підлогу, не видаючи їхніх імен) захотілося підбурити свою братію проти того будівництва. Це трохи по-дитячому, але домініканці не хотіли, аби новенька синагога раптом стала вищою за їхній костел. Стали чинитися перешкоди євреям і ті змушені були подати до суду. Про перебіг цієї справи колись напишемо окремо.  

Довго там не панькалися, але певний судовий і канцелярський церемоніал все ж довелося витримати. Суд постановив, що висота синагоги не перешкоджає домініканським амбіціям і її можна добудувати. Зажурені ченці смиренно повернулися до монастиря і далі просто молилися. А синагога тепер стоїть на вулиці Данила Галицького.

 

 

Бентега жовнірська

Є така мало знана сторінка в історії Луцька, коли він став ареною для масових і, як видається, безпідставних страт простих людей наприкінці XVIII століття.

Наприкінці 1780-х років у Речі Посполитій і без того була напружена ситуація. Перед загрозою навколишніх імперій країну намагалися врятувати. Скрізь були чужі агенти, які вишукували інформацію і підливали голиви в огонь. Досі достеменно ніхто й не знає, як взялися чутки, що з Росії їдуть мандрівні торговці, які хочуть підбурити місцеве селянське населення на антидержавний бунт. Потім кілька подій склалося випадково дуже недобре для ситуації, але розігріті страхом уми побачили там чергову зраду. Почали шукати, а найприкріше – бачити загрозу навіть в безобідних речах. На Волинь, яка лежить на шляху з Росії до Варшави, направили військо для втихомирення загрози. Воно нічого не знайшло і командири рапортували, що все спокійно.

Ті, хто боявся і хотів діяти, заснували Волинську порядкову комісію, яка мала розширені повноваження до репресій проти населення, яких запідозрили у симпатії до російських ворогів і до самого бунту. Менше з тим, ніякого бунту ніхто не готував. Багато біди наробила комісія, стратили чимало невинних людей.

Швидко поширювалася чутка, що бунт має статися на католицьку Пасху. Жовніри, які обороняли Луцьк, вирішили випередити удар і стали готувати рейд на цей день. У день Великої суботи патрулі масово вийшли в місто. Вони бродили по вулицях, завертали в провулки, межи будинки, тривожно заглядали в даль. Вночі військові і мобілізована міська поліція наважилися вийти з міста. Вони потинялися околицями і навіть зайшли в сусідній ліс. Проте ані повстанців ані ознак, які б на них вказували, вони не знайшли.

Не знайшли вони їх і потім і ніде :) Збентежені солдати з думкою, що в цій ситуації перехитрили самі себе, вирушили додому.

 

 

Бентега пожежна

Це більше схоже на якийсь релігійний фанатизм. Одного травневого дня 1845 року на даху монастиря бригідок у Луцьку зчинилася пожежа. Довколишні мешканці побачили вогонь і прибігли з відрами рятувати монашок.

Що було далі – то либонь новітній фейк, але який уже став легендою. Сувора настоятелька не пустила міщан за високі мури, бо то було заборонено монастирським уставом. Хотіли загасити самі, та не вийшло. В результаті то стала одна з найбільших міський пожеж ever. Загальні збитки були оцінені у розмірі 150 000 срібних російських рублів. Компенсацією за збитки місту була конфіскація приміщення монастиря і костелу та всього внутрішнього начиння.

Дякуємо вам, шановна пані, за спалений Луцьк! От, не нарадуємося вже півтора століття.

 

 

Бентега антиєврейська

Ця історія могла бути інакшою, бо знана тільки з одного, хоч ніби і незаангажованого джерела.

На початку ХХ століття в Російській імперії прокотилася серія єврейських погромів. Винуватців називали чорносотенцями. Луцьк був дещо віддалений від цих подій, бо місто майже повністю складалося з єврейського населення. Якщо би хтось когось і «громив» тут, то аж ніяк не євреїв. А все ж знайшлася групка людей, які запланували здійснити напади. Немає ніяких даних, хто це був.

Чутки про те, що погром планується на Вульці (давнє село, де зараз пролягає проспект Волі), стали відомі її мешканцям. Тоді вони звернулися до офіцерів Камчатського піхотного полку армії Російської імперії, який базувався в Луцьку. Попросили військовиків допомогти їм зі зброєю. А тим часом пустили античутку, що нібито євреї вже озброєні і з люб’язною гостинністю чекають погромщиків. І навіть мають тренувальний табір за містом.

Коли настав очікуваний день нападу, його не відбулося. Чорносотенці мали збиратися неподалік православного собору, за яким уже починається Вулька. Ти диви, але група таки почала сходитися. Але вони обламалися – вправно поширений твіт про єврейську самооборону спрацював, ніхто нападу так і не здійснив. Чорносотенці розійшлися, а євреї з Вульки повернули військовим позичені 18 револьверів.

Парам парам пам, пам!

 

 

Бентега модерністична

У 1930-х роках луцький магістрат вирішив осушити заплаву річки Глушець (де зараз центральний парк) і збудувати на її місці район за останнім словом урбаністів. Оголосили конкурс, на який подали 3 пропозиції, як можна перетворити цю територію. Проекти відзначалися надсучасним вирішенням простору, стрічковою забудовою із зеленими зонами.

Поки містобудівники розминали м’язи і замірювалися, що і як тут будувати, архітектори пропонували свої найкращі проекти для цього району. Зараз ті проекти зберігаються в архівах і їх можна подивитися. У них відчувався не просто дух, а сама присутність тепер уже видатних корифеїв – Міса ван дер Рое, Ле Корбюзьє та Вальтера Ґропіуса. Це були проекти зразкового функціоналізму, лаконічні, естетичні, неймовірно стильні споруди з терасами, великими вікнами і кількарівневими квартирами. Дехто пропонував навіть душ і лежаки на терасах. Тут про це розказують.

Але щось думали вони довго, тягнули, мріяли, позіхали. …І втратили шанс збудувати в Луцьку грандіозну дільницю, яка виражала той, тепер такий солодкий, інтелектуальний ритм передвоєнної Європи. Почалася війна, Луцьк ганебним способом приєднали до СРСР, а там уже не до модернізму – всіх погнали на поля майструвати колгоспи.

 

 

Позбуваймося бентег!

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.