Луцьк у міжвоєнний час ХХ століття активно розвивався. Він перебував у складі Другої Речі Посполитої і був адміністративним центром Волинського воєводства. Нові і модні тенденції виявилися і в забудові.
Так, тридцяті роки позначені появою цікавих прикладів архітектури функціоналізму і інших модерністичних напрямків. Кінотеатр «Сонце» хоч і не був яскравим представником стилю, але увійшов у пам’ять того покоління, яке першим дивилося в Луцьку диснеївські мультики. Звісно ж, їх показували в «Сонці».
Колаж автора
А все почалося з аптеки. Ще в часи імперії Романових на центральній вулиці міста – Шосейній, яку перед Першою світовою перейменували на Імператора Миколи ІІ – було кілька аптек. Одна з них потрапила на кілька поштових листівок і фотографій вулиці, оскільки містилася у вигідному місці. Неподалік – готель «Європейський», від якого вулиця спускається до Глушця (тепер це спуск по вулиці Сенаторки Левчанівської на старий ринок), а біля нього міський сад з каплицею.
Місце приваблювало фотографів. Та й до того ж, недалеко був фотосалон, куди вчащала публіка за приватними родинними знімками. Багато власників салонів і друкарень виготовляли і поштові листівки з виглядами міста. Тож будинок з аптекою не загубився у фотографічній невідомості.
Втрапив він і на фото часів Першої світової. Є на листівці і міжвоєнного часу.
Аптека, започаткована тут на початку століття, розвивалася. В деяких довідниках у тридцятих вона вже фігурує як «Центральна». Адреса – вулиця Ягеллонська, 37. Сама аптека належала Гешу Далю. Можливо, це родич Лазара Даля, власника аптеки вище по вулиці на розі сучасних Лесі Українки та Крилова. Ця аптека досі існує. Власником же усієї будівлі був Нехем Вайнштейн. Він фігурує у листуванні з міськими і воєводськими органами щодо перебудови його власності під кінотеатр.
Як видно з фото, будинок з аптекою на розі був доволі великим. Вайнштейн вирішив просто надбудувати на ньому додаткові поверхи, щоб можна було на них влаштувати кінотеатр.
За проектом він звернувся до популярного уже тоді архітектора Францішка Кокеша. Той вирішив завдання таким чином: залишили тільки перший поверх споруди, а другий частково демонтувати і переобладнати під новий проект з додатковою надбудовою.
Поки креслився проект, Нехем Вайнштейн, скоріше всього, помер. З середини 1933 року з волинським воєводством щодо будови кінотеатру листувався уже Ілля Поляк, уповноважений спадкоємців Вайнштейна. Оформлення документації відбувалося на його ім’я В подальшому він же і розписувався на штампах кінотеатру, отже, імовірно, був його керівником.
Проект затвердили швидко. Кінотеатр запланований на 480 місць і мав три рівні – партер і два балкони. Перший рівень балконів – з ложами. Адміністративні кабінети, кіноапаратна, фойє, гардероб, технічні приміщення, туалети.
Відкриття кінотеатру Сонце (Słońce) відбулося у неділю 12 жовтня 1933 року. Захід відвідало багато людей. Основна брила споруди – це паралелепіпед зі зрізаним кутом. Великі глухі площі фасаду виказують призначення споруди. По периметру з боку вулиць фасад оперізує стрічка високих прямокутних вікон.
З технічного погляду, новий кінотеатр був дуже сучасним. Він мав вогнетривку кабіну. Глядацьку залу опалювали теплим повітрям, яке нагнітали вентилятори. Фойє, сходові клітки, туалети мали центральне опалення. В умивальниках – тепла вода. Це важливий елемент, якщо врахувати, що централізований водогін по місту запустили тільки в середині тридцятих. Отже, кінотеатр мав автономні водні мережі. Усе приміщення мало сучасну вентиляційну систему з електродвигунами.
Продуману систему мали й почекальні. Партер, балкони першого рівня і балкони другого рівня мали свої окремі зали очікування, що дозволяло не тулитися великій кількості людей в одному приміщенні.
«Волинські технічні відомості», видання Волинського товариства техніків, високо оцінили луцьке Słońce, віддавши йому «чільне місце серед кінотеатрів на Волині».
Фігурує він у спогадах кількох людей, які в дитячому віці ходили сюди в кіно і на мультики.
Імовірно, кінотеатр постраждав під час бомбардувань міста в Другій світовій. У радянський час він більше ніде не фігурує. Сьогодні немає і сліду від будинка з центральною аптекою і «Сонцем». Приблизно в 1960-ті на теперішній вулиці Сенаторки Левчанівської збудували житловий будинок. Він частково розмістився на місце, де був кінотеатр. На іншій частині залишили невеликий сквер. Сьогодні на місці кінотеатру – кілька дерев, дві лавки і скульптура, яка залишилася від міжнародного скульптурного пленеру, який проводили в Луцьку у 2001 році.
Будинок із кінотеатром і аптекою був на місці цього кіоска справа
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
Коментарі