Ми не будемо розказувати про корені масонства. Історія цього явища занадто енциклопедична, щоб її тут переповідати, і занадто неакадемічна, щоб почуватися при цьому впевненим за добру розповідь. Крім того, під час підготовки матеріалу в редакцію надійшов дзвінок від невідомих. І нас застерегли щодо розкриття деяких таємниць.

Не намагайтеся позбутися книжок, але деяким з них просто таки не вірте. Коли Ден Браун написав свій популярний «Код да Вінчі», він ще більше поглибив і без того безглузді розмови про масонів і різні теорії змов. Підбурені уми настільки роздули і перекрутили тему, що тепер годі знайти в ній раціональні зерна. Ніяких масонів насправді не існує, не існує. Навіть якщо вам телефонують і застерігають від необдуманих дій.

 

Доброчинна таємниця на сході Луцька. Колаж Олександра Котиса

 

 Центром волинських масонів стало Дубно

Перша ложа на території Волині утворилася у Вишнівці. Сьогодні це містечко знане за збережений шикарний палац Вишневецьких. Там же і збиралися перші волинські масони. Ложу без назви (а за іншими даними, вона таки називалася ложею «Трьох братів») заснував у 1742 році Ян Кароль Мнішек, який доклався до заснування лож по всій Речі Посполитій. Цей чоловік отримав Вишнівець як посаг після одруження з Катериною Замойською. Ложа мала 4 градуси і була старошотландського обряду.

У 1780 році з’вилася ще одна ложа. Її заснував генерал-майор коронних військ Михайло Любомирський у Дубно. Вона мала назву «Досконала таємниця». Згодом її членом став театральний діяч Войцех Богуславський. Зберігся документ, який засвідчує його приналежність до дубенської ложі.

А правда, 99% із вас уперше бачить справжній масонський документ із Волині? Отож бо, «Хроніки Любарта», ми себе любимо )).

Вернімося до реалій. Чим цікавий цей документ, окрім того, що він масонський? Ми бачимо, що він написаний французькою мовою. Бачимо прізвище Любомирського. Та найцікавіше – печатка угорі справа! Це чорнильна печатка «Досконалої таємниці». І вона не єдина. Є ще печатка сургучева. Вона виглядає набагато складніше і має напис «Le parfait mystere», що перекладається з французької як досконала таємниця. Мабуть, не дуже досконала, якщо її викрили і ми про це написали.

Печатки «Досконалої таємниці»

У 1784 році в Речі Посполитій створювалися великі ложі, діяльність яких мала охопити територію всієї країни. Крім великої варшавської ложі, створили ще три великі провінційні: віленську, познанську і волинську. Волинська охоплювала діяльність на територіях Волинського, Подільськго, Брацлавського і Київського воєводств. Цікаво, що саме дубенську «Досконалу таємницю» піднесли до рангу провінційної волинської. Чому ж обрали Дубно, а не Луцьк як центр волинської ложі, що було б логічним, з огляду на те, що Луцьк був адміністративним центром воєводства і більшим містом?

Як припускають історики, це сталося через те, що Дубно мало перевагу через свої контракти. Це чотиритижневі ярмарки, які стягували у це місто шляхту з Волинського і навколишнього воєводств. А в Луцьк їм на той час не було чого їздити – тут відбувалися сеймики і судові розбірки лише місцевої волинської шляхти.

Через 2 роки велика провінційна волинська ложа мала 36 членів. Із них 14 майстрів, 15 підмайстрів і 7 учнів. Зафіксовані прізвища членів. Більшість із них – впливові політичні фігури, магнати. Але є серед них лікарі і малознані особи. Третина прізвищ членів ложі були німецькими, був один француз, решта польські.

Історик Ян Дуклан Охоцький писав, що дубенська ложа засідала у Луцькій брамі. Ця споруда збереглася до наших днів.

Що ж до самого воєводського міста, то тут наприкінці XVIII століття не зафіксовані ніякі ложі. Натомість у 1796 році луцькі домініканці написали колективний антимасонський твір «Остання твердиня вільновірців…» і видали його у власній друкарні, яка розміщувалася у монастирі на теперішній вулиці Драгоманова. Домініканський орден вважав своїм завданням ідеологічну боротьбу проти масонів.

 

Як ви думаєте, в якому часі влаштували цей барельєф у костелі в Луцьку? Правильно – наприкінці XVIII століття. Досконала таємниця наглядала за Луцьком

Печатка ложі "Доброчинний поляк"

У ті часи ложі множилися, як гриби. У тому ж році, коли заснували провінційну волинську ложу, при ній відкрили і жіночу ложу. А через рік у Дубні заснували ще одну – «Доброчинний поляк», наступного року вона уже мала до півсотні членів. Того ж року Ігнатій Джялинський, намісник великого майстра, відкрив у Житомирі ложу «Розвіяний морок», роботи в якій велися польською і французькою мовами. Ще дві ложі тих часів на Волині – «Мінерва» і Марс», які діяли з ласки і за затвердження Великого Сходу Королівства Польського.

Волинські масони пропагували прогресивні ідеї

Чого ж насправді хотіли волинські масони і чим займалися? Часто їм приписують шкідливу діяльність, антидержавну, на догоду якимось іншим інституціям і цілям. Але насправді ніякої підривної діяльності масони не вели, вони лише хотіли привести суспільство до свободи, рівності та братерства (нас змусили це написати, не вірте жодному слову в цьому реченні), поширюючи своє духовно-етичне вчення через освічений клас на широкі маси.

Членами волинських масонських лож були переважно аристократи і великі землевласники. До ширшої верстви це явище поки не доходило. Тому вплив масонства на волинське суспільство в ідейному плані був не дуже великим. Масони були прихильниками ліберальних і прогресивних бачень. Великою мірою їх надихала Французька революція і її філософи. Великий майстер Станіслав Потоцький дуже добре ставився до селян і сприяв їхньому становищу. Хоча повного звільнення їм і не давав.

Особливо вирізнялася дубенська символічна (тобто мала лише 3 градуси – майстра, підмайстра і учня) ложа «Східна зоря». Її вільні каменярі надавали фінансову допомогу на утримання у школах певної кількості бідної молоді, заснували склади збіжжя для порятунку голодних і постраждалих від різних лих. Це вони робили лівою рукою. А правою, звісно ж, здоровкалися з рукою світового уряду. Жарт.

Великий Схід польський звернувся до всіх лож, які працювали під його егідою, і поставив дубенську ложу в приклад, назвавши статут мулярів «Східної зорі» перспективним для морального процвітання і щастя.

«Нехай Великий Будівельник Світу благословить так похвально розпочаті праці тих братів», - ішлося у зверненні Великого Сходу.

Помітною ложею на початку ХІХ століття була «Увінчана чеснота». Вона спершу діяла в Дубно, а потім її перенесли в Рафалівку (тепер Володимирецький район Рівненської області). Її майстром був підкоморій (суддя у земельних справах) луцького повіту Вінцентій Красіцький. Кількість членів сягала більше 40 осіб. Серед них були землевласники, літератори, доктори медицини, освітяни, військовики.

Серед найвідоміших членів «Увінчаної чесноти» були брати Станіслав та Миколай Ворцели. Станіслав був прихильником ідеї утопічного соціалізму, вивчав герметичну філософію і вчення тамплієрів, займався активною літературною творчістю. З братом брав участь у повстанні. Згодом був нагороджений військовим орденом Virtuti Militari. Не менш видатними волинськими масонами були Нарцис і Густав Олізари.

 Диплом "Увінчаної чесноти", виданий Юзефові Бєльському 1822 року

 Символ і печатки "Увінчаної чесноти"

На початку ХІХ століття зафіксовані також ложі в Острозі (триступенева «Доброчинний поляк») та Кременці. У Луцьку лож ніби не було. Проте обивателі Луцька і повіту зафіксовані серед лож у Дубні.

Внаслідок третього поділу Речі Посполитої наприкінці XVIII століття велика провінційна волинська ложа більше не поширювалася аж на територію чотирьох воєводств. Вона обмежилася тільки Волинською губернією. Це було пов’язано в тому числі з усе більшим впливом петербурзької ложі «Астрея». Київські ложі засновувалися під її зверхністю.

Від «Астреї» стали залежати і деякі житомирські ложі. Скандально прославилася «Розвіяний морок» (у 1820 році вона налічувала 64 члени), яка спершу втягнула до своїх лав волинського губернатора Гіжицького, розсварила його з оточенням, а потім налаштувала його проти Олізара. Все через різні політичні питання. Ця ложа також впливала на посадових осіб губернії.

«Хочеш бути масоном?» Свідчення, як приймали до ложі

Збереглися відомості про один випадок, коли масони випробовували нового члена. Нарцис Олізар, який певний час був великим майстром великої провінційної волинської ложі, приймав на обід у Варшаві певне коло осіб. Був серед них і Старий Детюк (псевдонім волинського природознавця, зоолога, ботаніка і письменника Антонія Анджейовського). Ось що він пише.

«Миле було товариство, але в розмовах їхніх були вирази, значення яких я не міг зрозуміти. Ще менш зрозумілою була для мене ода Людвіка Осінського до Олізара, в якій знаки, сформовані з крапок, замінювали фрази і були друковані на доброму папері. Мова була звернута і до мене, мені приписували різні злочини, егоїзм і нездатність до посвячення. Боронився, як міг. Хоч і не їхніми виразами, але зміг їх переконати.

Поки ми так обідали, увійшов поліціянт і, назвавши моє прізвище, попросив мене з собою до комісара. Я зразу подумав про свій паспорт, та заспокоєний наявністю нашого куратора у Варшаві, я встав з-за столу і збирався вийти. Але потім все ж стало страшнувато, я попрощався з компанією і попросив, або вони «відвідали мене в козі» (iść do kozy, siedzieć w kozie означає потрапити в прикру ситуацію). Тоді Олізар гукнув до поліціянта, щоб той облишив мене, але суворий виконавець справедливості не дозволив скинути з нього відповідальність за виконання залізної волі свого начальника. Я пішов, але заледве дійшов до середини, як усі стали кричати мені: «Вертайся, то фарс!». Олізар до мене підбіг (ми навмисно написали такий великий абзац, щоб заховати тут інструкцію з керування світом; хто дочитав, той знайшов – досконала таємниця! п.р.н.л.а.с.к. 134) і перепросив за вчинений неспокій, але то було бажанням усього товариства. Дивним мені здавалося те завдання і я не міг зрозуміти цілі гостей в переслідуванні мене. Неприємними були несподівані і незаслужені нарікання в мій бік, які тривали кілька годин після обіду. Нарешті до мене наблизився генерал Копеч. Він обійняв мене і сказав: «Досить цієї містифікації, де докучайте бідному, відбув він уже апробацію як належить. Треба тобі знати, брате, що ти серед масонів, що твій приятель Нарцис – майстер волинської ложі, що ми всі, яких тут бачиш, посвячені. Граф хотів тебе випробувати, бо віддавна бажає бачити тебе в нашому товаристві. Хочеш бути масоном?»

 

Ініціація в масони. Друга половина XVIII століття, автор невідомий. Зображення з Вікіпедії

 

Я мовчав.

«Ти ні на що не наражаєшся. Наш монарх – масон. Можеш бути і ти прийнятим, або якщо хочеш, чекаю тебе в Рафалівці», – сказав Олізар.

Подав мені руку і, доторкнувшись великим пальцем до мого пальця, привітав мене. Порадував цілу в’язку мулярських інструментів, сталевих, добротно зроблених.

«Прийми це на пам’ять про нинішній день, день, коли твоє ім’я вписано на листі служби людству, якому відтепер маєш ще дужче служити», - сказав він».

Тамплієри на землях волинської ложі

У будь-якій релігії є свої секти, відгалуження, ордени і підорганізації. Є вони і в масонстві. Одна з них – орден тамплієрів. Хоча назва може заплутати, проте орден тамплієрів у масонстві не має (прямого і спадкового) зв’язку з давнім відомим орденом тамплієрів, який діяв у XII-XIV століттях. Хоча членом масонських лож могли бути особи будь-якої релігії, до масонських тамплієрів записували тільки християн. І вони давали клятву боронити християнську віру.

Поєднання тамплієрства і масонства відбулося ще в 1730-х роках, коли шотландський письменник Майкл Ремзі написав, що такий зв’язок існує. Все, певно, було не так просто, оскільки після цього і виникла течія тамплієрів всередині масонів. У масонстві давньої Речі Посполитої це з’явилося у 1760-х, але скоро занепало. У 1820 році капітан війська Фрациск Маєвський на землях, які до поділів входили до компетенції великої волинської ложі, нібито відновив орден тамплієрів.

Але здається, до території безпосередньої Волині, це стосунку не мало. Відомо про кілька засідань тамплієрів у Києві та Бердичеві. І знову ж, до лав ордену входили польські аристократи, посадовці, військовики. В перші роки було всього кільканадцять членів. Як зізнався у 1828 році сам Маєвський на Сеймовому суді, цілями ордену були: моральність, доброчинність, корекція поганих і плекання добрих звичаїв, опіка над вдовами і сиротами членів ордену.

У 1821 році в ордені стало 3 ступені. Перші два – нижчі. Тамплієром називалися тільки на третьому ступені. Орден вибрав чотирьох намісників, які мали розвивати подальшу мережу тамплієрства у трьох округах: у Київській і Волинській губерніях та на Поділлі. Маєвський також зізнався, що тамплієри мали на меті відновлення Речі Посполитої і боротьбу з росіянами за колишні землі, які до цієї держави входили.  

Тамплієри у масонстві

 

Вкінці усіх кінців царат розпустив усі ложі. Маєвський з великою кількістю братії загримів у тюрму. Є цьому ґрунтовніша причина, ніж власне таємничість масонства. Як може стати зрозуміло, з огляду на прізвища членів лож, їхні посади і становище, масонство на Волині у той час було тісно пов’язане з польськими мріями про відновлення держави. І ця ідея в корені суперечила російському царату. Назвати масонство шляхетською забавою – понизити його в класі. Але охарактеризувати його тіньовим урядом – забагато честі.

Царат таки не викорінив масонство. Ближче до кінця ХІХ століття це явище стало справді масовим і захопило різноманітніші верстви.

***

Сподіваємося, що гумор цієї статті не збив вас із пантелику і ви оцінили серйозні історичні відомості про діяльність волинських масонів. Вони настільки ж справжні, наскільки ми хотіли приховати їхню справжність, бо нас заставили невідомі((. Ці відомості почерпнуті з наукового збірника Rocznik Wołyński 1931 року, статті поважного історика права і варшавського судді Станіслава Малаховського-Лемпіцького.

Що було після 1820-х на Волині у справі масонства, ми не знаємо. Її розкажуть доброчинні муляри з братського цеху.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.