На початку XVII століття в Луцьку з’явилося щось принципово нове. То була не тільки кузня, яка кувала еліту суспільства. Цілий інститут, який підтягував міста до розуміння і відчуття нової епохи – бароко.
Чим займалися в Луцьку єзуїти, як впливали на оточення, як глибоко встигли проникнути і закоренитися тут, як принесли модерний світ Європи XVII століття.
На вулицях Луцька виголошували промови і давали театральні вистави
Уявіть, що ви йдете вулицею і раптом бачите, що на тумбу вилазить якийсь чоловік і починає щось промовляти. Ми би просто подумали, що це черговий роздавач «духовних флаєрів». У старому Луцьку (а тоді він був абсолютно модерним і цікавим, це просто ми в ХХІ столітті постаріли) єзуїти сміливо виходили на вулицю. Вони не кричали якісь укази короля, як кликуни, не галасували, як торговці стировою рибою, а проголошували публічні декламації. Виступали з привселюдними диспутами на теми античного мистецтва, чи християнської патристики.
Це було нове, єзуїти вражали.
У Луцьку таке вперше відбулося у 1609 році.
До проголошень були допущені тільки кращі учні. Публічні виступи знайомили місцеве населення з думкою бароко і ренесансу, заохочували до духовного вдосконалення і були свого роду рекламою колегіуму. Отже, без «флаєрів» таки не обходилося.
Місцем публічних заходів єзуїтів бували майдан Ринок, навчальні аудиторії, двори колегіумних споруд, навіть костели і майдани біля них. У 1669-1671 роках в Луцьку виголосили три діалоги і дві драми. А ще за кілька років – дали 10 різних заходів. Єзуїтські архівні документи зберегли відомості, що ці заходи були популярними серед населення. На них з’їжджалися навіть люди з навколишніх місцевостей. Очевидно, публікою були міщани і випадкові прибульці, але не пропускала таких заходів і шляхта.
Майдан Ринок у Луцьку
Чи знайдеться сьогодні сміливий студент СНУ, щоб вийти на старий ринок і виголосити промову про доброчесність і порядок давньою грекою? Ну, або хоча б прочитати Езопа латиною десь так біля цуму? А колись це входило у програму навчання. Студенти конкурували за право бути кращим і виступати публічно, отримуючи за це винагороди у навчальному процесі. Правда, постібатися з промовців того часу було чимось на зразок доброго тону, що зафіксовано у давніх судових актах. Подібні виступи і виголошення відбувалися зазвичай латинською мовою, рідше – давньогрецькою і польською.
Як пише історик Сергій Сєряков, пріоритет для виступу надавався християнським святам. Так, під час Великого Посту, Великого Тижня чи Різдва влаштовувалися, як правило, привселюдні діалоги і містерії. У день якогось святого – вистава на його честь. Наприклад, у колегіумі Луцька в листопаді 1670 року дали виставу на честь Станіслава Костки тощо. На державні дати – промови.
Про один кумедний випадок з диспутом луцького єзуїта.
Отже, видається так, що поява театру в Луцьку пов’язана саме з діяльністю колегіуму і це був початок XVII століття. Усі драми, містерії, промови, вірші заносилися у книги Libri actuum et exhibitionum. Вони збереглися до нашого часу. На жаль, уже не в Луцьку. Серед тих, що найбільше запам’яталися досліднику ХІХ століття Оресту Левицькому: драма Solis Regia in Luceoriensis Atheneo demonstrata, віршована містерія Aurea Saecula in theatrum deducta, публічний діалог Christus patiens, драма Insani Amores, латинська драма з польськомовною інтермедією Bacchus. Є щось і для того, аби полоскотати цікавість сучасної луцької театр-студії «Гармидер». У 1748 році в колегіумі написали і поставили виставу Concors discordia (гармонійне протиріччя – вислів з метафізики, в якому поєднуються протилежні речі так, що контраст між ними очевидний), одним із дійових осіб якої був Гармидер. Вистава стосувалася історичних подій, у ній фігурував також бандурист козак Голота.
Історики вивчають стародруки. Фото сайту Читомо
Але ми трохи забігаємо наперед. Давайте спершу з’ясуємо, хто такі єзуїти і як вони опинилися в Луцьку.
Король скасував луцьким єзуїтам податки
Давайте подумки підійдемо до фасаду кафедрального собору Петра і Павла у Луцьку. Обіруч головного входу побачимо дві гарні барокові скульптурки апостолів, які застигли в емоційній експресії, породженій теологічною думкою. А тепер подумки підійдемо до головного фасаду лютеранської кірхи і зайдемо всередину. Ніяких скульптур, жодних ікон, нічого, що символізувало б християнський образ. Одна світова релігія – дві принципово різні конфесії.
Товариство Ісуса з’явилося саме в процесі боротьби між ними обома – між давньою папською релігією, «клоакою римської содомії», за висловом Мартіна Лютера, і групою його прихильників, які палили і нищили убранство храмів, сповідуючи нові принципи християнства. Орден був заснований у 1540 році, за 5 років до початку Тридентського собору, який став важливою віхою в Контрреформації.
Бароко стало тому популярним, що вміло пристосовуватися на місці, переймати традиції, взаємодіяти з соціумом, воно не було строгим і ідеальним, чи навіть «ідеалістичним». Так вважає арт-критик Вальдемар Янушчак. І орден єзуїтів став носієм цих ідей, він ніс їх по світу.
Ліпнина з буквами IHS – емблемою ордену. Розміщена у правій наві колишнього єзуїтського храму в Луцьку
Покладаючи такі важливі місії на новий орден, Папа римський розумів, якою має бути підтримка єзуїтів. Скрізь, де вони з’являлися, отримували привілеї на купівлі ділянок, кошти на будівництво костелів та колегіумів. У Луцьк єзуїти прибули ще в 1590-х роках, коли єпископом був Бернард Мацейовський, Він із двома представниками ордену – Нагаєм і Гербестом – їздив по Волині, а також здійснював проповіді у кафедральному храмі святої Трійці в Луцьку.
У 1604 році призначили нового єпископа – Мартина Шишковського. Саме він став активно сприяти осідку Товариства Ісуса в Луцьку. Одразу після призначення він запропонував заснувати тут колегіум. Тоді в місто прибули єзуїти Зигмунт Обріціус та Миколай Ясковський. Вони заснували місійний дім. Єпископ віддав їм одну з каплиць кафедрального храму, а для помешкання – кімнати кафедральних споруд, які називалися палацом єпископа.
Тут ми стикаємося з принциповою схемою, за якою відбувалася інтеграція ордену в освітню систему краю:
- Спочатку засновувалася єзуїтська місія,
- Потім вона переростала у резиденцію,
- А тоді перетворювалася у колегіум.
У Луцьку ці три ланки розвинулися дуже швидко – від 1604 до 1608 року. Першим ректором став Зигмунт Обріціус.
Щоб забезпечити економічну основу діяльності, Мартин Шишковський у 1606 році видав єзуїтам фундаційний привілей. У ньому ішлося, що майбутньому луцькому колегіуму будуть належати 4 села, десятина з кобринського староства, 20 мішків борошна щорічно для випікання власного хліба, млин, дві корчми, рілля за містом та десятина з вилову риби. Але це був тільки початок. Далі відбувалося ще багато дарувань, фундацій і робіт.
Мартин Шишковський на полотні невідомого автора, XVII століття. Зображення з Вікіпедії
У 1608 році генерал ордену єзуїтів Клаудіо Аквавіва затвердив фундацію луцького колегіуму, але найголовніше відбулося наступного року. Король Сигізмунд ІІІ видав привілей на початок будівельних робіт. Фактично, він дозволив луцькому осідку Товариства Ісуса купувати ділянки в Окольному замку, одночасно звільняючи їх від податків.
Бідні лучани і діти волинських аристократів на рівні вивчали метафізику й латинь
Радянська пропаганда малювала єзуїтів як щось дуже чужорідне і вороже місцевому населенню. Натомість правда виглядає десь так, що все було навпаки, і причому так відбувалося по всій Європі. Це вже потім португальці і французи погнали товариство у шию (і то через політичні розклади), а на початках колегіуми були модними, престижними закладами. Розуміючи, що орден піде у землі іновірців, теологи розробили можливість пристосування на місці. І справді, до колегіуму в Луцьку посунулася значна частина православного (тому в колегіумі у 1614 році запровадили спеціальний клас руської мови), протестантського і греко-католицького студентства. Випадки переходу в католицизм були дуже винятковими.
На прохання Луцького єпископа Павла Волуцького 1613 року розробили комплекс правил для студентів-конвертитів, щоб уникнути конфлікту із батьками. Ці правила мали дух толерантності. Наприклад, вони просто зобов’язували студентів виконувати обряди священиків батьківського визнання, навіть якщо вони подумки хочуть прийняти католицизм. Дозволялась певна конфесійна подвійність, коли студент міг і навіть мав дотримуватися віри свого середовища, в тому числі родинного. Також студентам рекомендувалося триматися осторонь від тих випадків, коли від них хтось вимагає зневаги до котроїсь із конфесій. Ці правила були дуже необхідними, бо в той час відбувалися активні рухи між католицькою, протестантською, православною та уніатською конфесіями. Проте, за свідченнями істориків, відбувалося це поза діяльністю колегіумів.
Навчання у єзуїтів було безкоштовним.
і це також сприяло наповненню аудиторій учнями різних соціальних станів і конфесій. Особливо бідні студенти утримувалися Товариством Ісуса. Вони могли жити при колегіумах в окремих приміщеннях, які називалися бурсами. У Луцьку на утримання бурси виділяли 40 флоринів із бюджету колегіуму, потім 80.
Іншими бурсами були музичні. Вони забезпечували музично-хоровий супровід богослужінь і публічних виступів єзуїтів. У Луцьку така діяла з 1616 року. Навчання було трирічним. Тут училися грати на музичних інструментах, читати і писати ноти, співати. Після навчання учні мали ще 3 роки навчати інших, тоді або випускатися, або ставати найманим працівником єзуїтського хору.
Навчання гри на органі, карикатура XVIII століття. Зображення проекту Gallica
Принципово єзуїтська освіта в луцькому колегіумі, як і в інших, поділялася на 2 частини: studia inferiora та studia superiora, тобто нижча та вища школи. Учні поділялися на дві принципові групи: світські випускники та майбутні священики. Складніші дисципліни з наголосом на теологію викладалися в другій частині – у вищій школі. Зрозуміло, що це було для «внутрішніх студентів», за термінологією колегіумів.
Нижча школа складалася з класів граматики, поетики і риторики. Ці дисципліни вивчали на прикладі латинської та давньогрецької мов. Вивчення класичних мов ґрунтувалося на активному використанні античної літератури. Вергілій, Езоп, Цицерон, Овідій, Цезар та інші студіювалися у стінах колегіуму. Крім того, були спеціалізовані підручники. Так, поетику у Луцьку вивчали за книгою Якоба Понтануса «Poeticarum institutionum libri tres», а пізніше - «Ars poetica» Олександра Донатуса. Латинська мова викладалася за Емануелем Альваресом «De institutione grammatica libri tres». Риторична освіта передбачала також оволодіння мистецтвом мовлення. Тут учням допомагали твори Арістотеля і Цицерона. Єзуїти активно практикували різні публічні диспути, лекції, читання тощо.
«Poeticarum institutionum libri tres» Якоба Понтануса. Зображення з archive.org
У вищих класах приєднувався 2-3-річний курс філософії, який також включав логіку, математику, фізику і метафізику. Клас логіки поділявся на формальну логіку і філософію пізнання. Тут студенти вивчали різницю між формальною і пізнавальною точкою зору; вивчали три дії розуму (творення понять, суджень і умовиводів), початки семіотики, терміни і їх властивості, теорію судження і точки зору; вчилися робити висновки й аргументувати власну позицію. Усе це переважно на трактатах Арістотеля. З астрономічними елементам знайомилися за твором Арістотеля «Про небо», хоча це більш філософська праця, ніж астрономічна. Математику вивчали за Евклідом. Зважаючи на активний рух викладацького складу у західні колегіуми й цілком вірогідну обізнаність їх із новими науковими ідеями,
студенти колегіуму цілком могли знайомитися з ідеями Галілея і Кеплера.
Найвищим був клас теології, який ділився на 4 розділи: моральну, схоластичну, позитивну і полемічну. До вивчення схоластичної теології допускалися тільки найкращі випускники класу філософії. Не завжди викладання усіх цих дисциплін було ідеальним. Наприклад, якщо серед студентів було недостатньо тих, що мали потім стати єзуїтами, то курс філософії могли скорочувати, а в теології залишати лише деякі розділи.
Роберто Белларміні – єзуїтський теолог і кардинал. Зображення з Вікіпедії
Попри велику присутність Арістотеля у єзуїтській освіті, вивчення його праць інколи суворо цензурувалося, залишаючи тільки те, що не суперечить католицькій догматиці. Наприклад, розділи про анатомію людини із праці «Про душу» не вивчалися. Викладачам заборонялося дискутувати з учнями на теми, яких не торкався у своїх роботах Фома Аквінський. А щоб єретичні знання не просочилися у колегіум, існували цілі інструкції щодо пояснення християнських таїнств студентам.
Луцький проект італійського архітектора з французького архіву
Поки єзуїти налагоджували цю систему, відбувалося їхнє якісне фізичне розширення – дійшла справа до окремого великого будинку колегіуму. Пишучи цей розділ, автор стикнувся з однією проблемою і знайшов допомогу. Насправді, немає детальних відомостей, як відбувалося будівництво колегіуму, коли завершилося, етапи, прізвища майстрів. Мабуть, інформація втратилася через віки, або ще не знайдена й не описана. Це проблема.
Проте відкриті, освічені й позитивно мислячі французи відсканували направду унікальну у вивченні історії Луцька річ – архітектурний проект колегіуму. Усе почалося в 1992 році з гасла «Віртуальна бібліотека порядної людини». Дійшло до Ґалліки (Gallica) – якісного проекту Національної бібліотеки Франції з відкриття вільного доступу до історичних документів, книжок, фотографій, журналів. І тепер ми маємо дуже добру цифрову копію креслення нашого колегіуму XVII століття.
Проект луцького колегіуму Бенедикта Моллі
Після появи єзуїтів у Луцьку, їм дали тимчасовий прихисток у кафедральних спорудах, далі дали будинок при дзвіниці, де і відбувалося навчання довгий час. Тим часом розширювалася ділянка біля костелу для майбутнього колегіуму.
На початку 1630-х років архітектор Бенедикт Моллі ще працював у Римі. Тоді на запрошення Анни-Алоїзи Острозької прибув до Острога, щоб керувати будівництвом колегіуму єзуїтів там. У 1646 році він накреслив проект колегіуму в Луцьку. За його ідеєю, майбутня споруда мала примикати до костелу і міських мурів та складатися з двох замкнутих квадратних корпусів із внутрішніми дворами. На кресленні – підписи латинською мовою. Зважаючи на події Хмельниччини, імовірно, колегіум будувався аж у 1650-х роках. На західній стіні, яка на проекті підписана як murus civitatis, будівельники влаштували ризаліти, які використовувалися як туалети і могли задіюватися для оборони.
Murus civitatis - міські мури
Так murus civitatis виглядаkb d 2012 році
Реалізований проект суттєво коригувався. Так, на проекті зліва вікна класів виходили назовні, на «via publica» (на громадську вулицю), а коридорів – у внутрішній двір. Натомість зараз усе навпаки: вікна коридорів виходять назовні.У колегіумі містилася окрема театральна зала, трапезна, пекарня і аптека, ораторіум, навчальні класи і житлові кімнати. Бібліотека була оздоблена ліпниною, а деякі приміщення розписані фресками.
Цікавою частиною проекту є «малий квадрат». Якщо придивитися уважно, то стає зрозуміло, що він мав бути виконаний у вигляді замкнутої колонади з галереями між колонами і стінами приміщень. Скоріше всього, ця частина всього комплексу призначалася для нижчих студій («школи») – про це пише історик Станіслав Заленський. Це може підтверджувати авторський напис на цій частині проекту «area scholari». Є відомості, що «школу завершили будувати» в 1684 році. Чи йдеться про цей квадрат, чи загалом про колегіум невідомо. Як і невідомо, чи взагалі ця частина в такому вигляді була збудована. Проте на поштовій листівці початку ХХ століття певну прибудову бачимо. Більше загадок, ніж відповідей дає цей проект.
Area scholari - зараз майданчик перед головним входом у приміщення
Фото початку ХХ століття. На місці Area scholari дерева і невелика прибудова
Коли всередині XVIII століття розширився і деталізувався курс філософії, його стали відвідувати не тільки студенти, а й самі єзуїти. Для потреб розширеного курсу на одній із частин колегіуму добудували третій поверх.
Головний фасад колегіуму в наш час
Кількість єзуїтів у Луцьку швидко зросла і сягнула кількох десятків. Вони ділили між собою основні обов’язки: служіння в костелі, сповідування в місті, адміністрування маєтків, навчання студентів (лише в рамках цього обов’язку був цілий ряд посад: магістри, префекти, ректор, професи і так далі) тощо. Цікавою місією членів Товариства Ісуса було служіння при дворах волинської шляхти, а також заснування єзуїтських осідків в інших містах краю.
Канікули тривали 2 тижні, а за провину начіпляли віслючі вуха
Один із найважливіших результатів єзуїтських колегіумів – запровадження моди на навчання. Якщо людина народилася шляхтичем, то це ок. А якщо міщанином – як їй було пробитися у вищий світ? Через освіту. До колегіумів ішли здобувати уміння вести публічні дискусії, знати античних авторів, обгрунтовувати позицію тощо, аби потім мати можливість працювати канцеляристами, писарями, суддями, посадовцями, священиками, урядниками etc. Крім цієї прагматичної сторони, діяв чинник престижу – єзуїти були модними, вони приносили певні зразки елітарності в суспільство. До єзуїтів на навчання лише в один колегіум сунулися сотнями за раз.
Так, у першій половині XVII століття кількість учнів луцького колегіуму сягала 300 осіб одночасно. За останніми дослідженнями Наталії Яковенко, в цей час розподіл учнів за конфесіями був такий: більше половини всіх учнів – православні і уніати, третина – католики, інші – протестанти. За соціальним станом переважна більшість з родин дрібної та середньої шляхти, десята частина – родин магнатів і кілька відсотків з міщанського (і селянського?) середовища. Не всі були місцевими. Так, вихідці з Волині у луцькому колегіумі становили тільки 60%. Десятина – з Київщини, а також з Холмщини, Белзчини і Підляшшя.
Внутрішній двір колегіуму на плані Бенедикта Моллі. Тут відбувалися масові заходи і збори студентського і викладацького колективів, а також інші зібрання
Частина луцького колегіуму і приміщень навколо відводилася для магістрів, самих єзуїтів, членів ордену. В різний час тут проживало 30-50 осіб. Поруч мешкали студенти, яким таке право надавалося. Єзуїти мали щось на зразок статуту, який регулював правила навчання і поведінки в колегіумах, визначав процес, рекомендував підручники і багато іншого. Це Ratio Studiorum, куди заглядали, щоб знати, як будувати навчання.
Титульний лист Ratio Studiorum. Зображення з цифрової збірки Сент-Луїського університету
За цим освітнім планом, навчання починалося 1 вересня. Зазвичай було 2 вихідних на тиждень, один із яких – у неділю. Навчальний день був розділений на 2 заняття по 2-2,5 години з перервою на обід 2 години. День починався зі спільної молитви. Студенти мали відвідувати месу в єзуїтському храмі, щомісячно сповідатися, щотижня навчатися катехізису, регулярно причащатися, бути присутніми на проповідях у святкові дні.
Форма викладу матеріалу – лекції. Після неї обов’язково відводилося 15 хвилин для запитань студентів. Потім студенти виконували письмові роботи. Цікаво, що залежно від предмету, періодичність письмових робіт була різною. В класі граматики й синтаксису – в усі дні, окрім суботи; в риториці – щодня, за винятком суботи і вільних днів; у поезії – двічі на тиждень.
На початку навчального дня повторювали матеріал попереднього. Наприклад, учні класу риторики могли наслідувати фрагмент певної праці античного поета чи оратора, перекладати промову з латинської мови на давньогрецьку чи навпаки, переробляти поетичний твір на прозовий тощо. Щосуботи повторювали матеріал, засвоєний протягом попереднього одного-двох тижнів. У вищій школі до цього додавалися студентські диспути між найздібнішими учнями. Влаштовували і промови з кафедр, за що учні могли отримувати нагороди. Інколи влаштовували «змагання» між класами, де учні одного критично оцінювали, перевіряли праці іншого. А щодругої суботи виголошували одні перед одними промови, вірші, лекції латинською чи давньогрецькою мовою.
Коридори колегіуму. Зображення Віртуальної екскурсії з сайту Волинського коледжу НУХТ
Для стимулювання успішності навчання діяла система винагород. Їх призначав ректор колегіуму, або відомі люди. Також діяла система покарань. Наприклад, несумлінним учням давали додаткові завдання, робили усні зауваження, відправляли на спеціальну лаву, одягали на них «віслючі» ковпаки. До слізних порушників порядку могли застосовувати і фізичні покарання. Цікаво, що коли учень вважав таке покарання безчестям, наприклад, якщо походив із аристократичної родини, то ректор мусив вигадати йому інший вид покарання.
Оригінальною була схема письмових робіт, які знаменували закінчення курсу. Студенти зазвичай писали прозові твори з предмету, хоча в класі поезії завданням могло бути написання вірша. Примітно, що ніколи не робили наголосу на безглуздому зазубрюванні і механічному відтворенні інформації. Цікавий механізм екзаменаційних робіт:
- Під час письмової роботи дозволялося користуватися будь-якими матеріалами і виходити з аудиторії, залишивши роботу у викладача.
- Перевіркою робіт займалася екзаменаційна комісія, яка складалася із кількох компетентних осіб.
- Потім учні спілкувалися з комісією про свої роботи і відповідали на питання з річного курсу предмету. Оцінка за семибальною системою враховувала ці усні відповіді і написану роботу.
Нестаранних учнів залишали на повторний курс, а то й узагалі могли відрахувати.
Комп’ютерний клас. Зображення Віртуальної екскурсії з сайту Волинського коледжу НУХТ
Були і канікули, та їх тривалість залежала від прослуханого курсу. Так, після курсу граматики відпочивали тільки тиждень, поезії та синтаксису – 2 тижні, а студенти вищих студій (після фізики, математики і теології) – до 2 місяців. Кілька днів вихідних мали студенти і під час великих релігійних свят.
До луцьких єзуїтів приїжджав цар і син короля, а конкуренти вішали прокляття
Давайте згадаємо історичний художній фільм. Ми точно бачили подібне: катують злочинця, запитують його, де він подів, наприклад, книгу з Індексу заборонених книг, яка збурила поселення і призвела до трагічної смерті. Припустімо собі таке. А він навідріз відмовляється говорити. Кати просто так на той світ відправити злочинця не можуть – і приходить священик. У Луцьку таке право мали єзуїти.
Це право було справжньою душевною каторгою для членів ордену, яким випала «честь» для такої роботи. Адже усі катування треба було спостерігати на свої очі, а вони були часами мегажорстокі. З людей здирали смужки шкіри, ламали кості, нещасні несамовито кричали і сходили з розуму, потім їх підпалювали, або вішали, чи й рубали голову, або просто якусь частину тіла. Жах!
Єзуїти в Луцьку сповідали засуджених на смертну кару, відвідували в’язнів у тюрмах і хворих у шпиталях.
Нелегко доводилося їм іноді у стосунках з білим духовенством, яке просто бачило в єзуїтах конкурентів. У 1639 році луцький суфраган (висока посада у структурі церкви) Станіслав Лоза під час проповіді у костелі єзуїтів встав і вийшов з певною частиною прихожан – щось йому не сподобалося у словах проповідника. В іншому випадку білий чернець луцького католицького собору, який до речі, стояв неподалік єзуїтського, вирішив повторити вчинок Мартіна Лютера з його 95 тезами, прибитими до дверей костелу.
Діялося в 1720-х роках. Луцька капітула оскаржила єзуїтських місіонерів у проведенні останніх таїнств хворому без дозволу пробоща. Луцький канонік розгнівався і наклав прокляття на місіонерів, а текст його звелів повісити на дверях костелу. Тоді ректор Казимир Островський показав папські дозволи на це право єзуїтам й одночасно подав скаргу нунцію Ієроніму Ґрімальді (який і скасував прокляття) і подав до суду на каноніка. Той шукав захисту у примаса. Зрештою, розійшлися миром: скаргу з суду забрали, а права єзуїтам були підтверджені. Як пише авторитетний дослідник історії єзуїтів у Речі Посполитій Станіслав Заленський, причиною конфліктів з єзуїтами була «pospolita zazdrość» у білого духовенства.
Кафедральний і єзуїтський храми стояли поруч - два костели справа. Фрагмент ікони святого Каетана з Музею волинської ікони
Іншими причинами – зверхністю і конкуренцією – пояснюють напади учнів колегіуму на учнів школи Луцького братства у 1620-х роках. Один із випадків призвів до смерті. Відзначалися єзуїти і єврейськими погромами. Один із них стався у Луцьку в 1687 році. Місцеві юдеї святкували занесення Тори в синагогу. Процесія відбувалася з читанням псалмів і грою цимбалістів. Єзуїти напали на ходу і побили євреїв. За цей вчинок ректор колегіуму Ян Пелікан вигнав студентів-хуліган і компенсував збитки постраждалим. Однак ті все одно звернулися зі скаргою до короля Яна ІІІ Собеського. Проте ректор і провінціал Григорій Схіль за допомогою нунція Паллавіціні добилися того, щоб скарга не мала наслідків.
У 1711 році колегіум в Луцьку відвідав Петро І і «був до єзуїтів лагідним». Зовсім не лагідними були до єзуїтів шведські війська тих років, а особливо козаки, які не раз налітали і нищили навчальний заклад і костел. У 1648 році трьох доглядачів єзуїтського майна в місті змушували зізнатися, де закопані скарби, яких не було (бо все найдорожче вивезли до Кракова). Ті не сказали, тож їх просто зарубали шаблями. Єзуїти не один раз мусили евакуйовуватися з міста в цілях безпеки і розпускати колегіум. Вимушений розпуск відбувався і під час епідемій.
Взяття замку в Луцьку. Картина Бориса Карабілуна з volart.com.ua
Цікавою формою взаємодії з суспільством, крім навчання, театру і публічних декламацій, були братства, які ще називають содаліціями. Вони створювалися у студентському середовищі для пропагування певних релігійних ідей, прищеплення християнської поведінки, допомоги хворим і бідним, вправляння у молитовних практиках тощо. Участь у таких конгрегаціях віталася і допомагала у процесі навчання.
Заснування братств відбувалося зазвичай способом надання певним шляхтичем чи шляхтянкою певної суми коштів, чи маєтку, з якого був щорічний прибуток. У 1658 році в колегіумі заснували конгрегацію Непорочного зачаття Діви Марії, в яку входили як учні, так і місцева шляхта і навіть магнати. Членів товариства записували до спеціальної книги, на титульному листі якої були 8 алегоричних малюнків із латинськими сентенціями. Содаліція діяла навіть після скасування ордену і ще довго в ХІХ столітті, книгу вели протягом цього всього часу. На початку ХХ століття вона ще зберігалася в бібліотеці Луцької капітули. Чи дійшла вона до наших днів невідомо.
Титульний лист віленського братства Діви Марії
У 1699 році заснували ще одне братство – Доброї смерті. Його члени мали роздумувати про добру і погану смерть, з точки зору християнина. З нагоди заснування братства студенти поставили виставу на цю тему. У XVIII столітті заснували ще два братства – Божого Провидіння та Найсолодшого серця Ісуса. Діяла окрема конгрегація для луцького міщанства. З 1630 року діяла аптека. Фармацевти зафіксовані аж до скасування ордену.
У бібліотеці ховали таємниці і трактати луцьких єзуїтів
Маємо чудові образи бібліотек монастирів Європи у художній творчості. Згадати хоча б описи книгозбірні і подій, які там відбувалися, середньовічного монастиря у творі витонченого інтелектуала, колекціонера і медієвіста Умберто Еко. Місце вражає головних героїв своїм розміром, наповненням і символічністю архітектурних форм. А настоятель монастиря не охоче пускає туди «цікавих варвар».
Бібліотеки монастирів насправді були місцем з обмеженим доступом. Бо там надійно охоронялися таємниці, які могли збурити розум допитливих студентів філософії і теології «неправильними» знаннями. Крім численних підручників, необхідних у навчанні, бібліотеки зберігали єретичні твори, невизнані і засуджені трактати, нерекомендовані для певних категорій осіб твори, видання з Індексу заборонених книг і багато іншого.
Бібліотека луцького колегіуму мала окреме фінансування на поповнення фондів.
Керівництво здійснював префект бібліотеки. Він ретельно стежив за доступом до книг. Книгосховище завжди було зачинене на ключ, який носив при собі префект. Ключ можна було передавати тільки викладачам теології і філософії і тому, кому довіряв особисто ректор колегіуму. Видача певних книг студентам відбувалася, лише спираючись на думку професорів, щоб «їхній зміст не псував чисті розуми». На противагу були книги, які рекомендували якнайчастіше видавати студентам. Це житія святих, визнані і перевірені коментарі до Арістотеля, «Сума теології» Фоми Аквінського etc.
Філіппіно Ліппі. Святий Фома Аквінський тріумфує над єретиками, XV століття. Зображення з shamelesspopery.com
Бібліотека Волинського коледжу НУХТ. Зображення Віртуальної екскурсії з сайту Волинського коледжу НУХТ
Окремою цікавою частиною бібліотеки була збірка власних творів студентів переважно публічного характеру та праці викладачів. Це промови, діалоги, містерії, вірші, драми, конспекти лекцій, трактати тощо. Так, збереглися курси лекцій зі схоластичної теології, канонічного права, житія святих, курс фізики, збірки проповідей, світські панегірики, промови, поеми, п’єси, історичні твори авторства луцьких викладачів. Частина з них написана в Луцьку. Дещо виходило друком у Львові і Кракові.
Серед найвідоміших авторів і їхніх праць (це лише частинка): Relatio de mutationibus Regni Persarum Тадеуша Крусинського, історія молдовських єзуїтів Мартина Кернозицького, історики Польської провінції ордену Гіацинт Гмішовський і Петер Малецький, майбутній дипломат Франциск Госцецький і автор драматичного твору Гаспар Костковський, панегірик Splendor generis Francisci Prazmowski Павла Жолчинського, хроніст Бартош Папроцький, філософ і теолог Томаш Млодзяновський, Стефан Веловейський, Матеус Тлучинський, Gladius evaginatus Ігнатія Гловацького і багато інших. Усі вони свого часу викладали якісь предмети в луцькому колегіумі. Частина цих авторів і праць легко гуглиться і є вікіпедійними.
Книга викладача луцького колегіуму Стефана Веловейського Nowe zywoty świętych, 1735
Finis
Товариство Ісуса через свою первинну специфіку стало міцно вплітатися у міждержавну політику. На середину XVIII століття воно було тісно заплутане в політичних сітях європейських країн в досить невигідному становищі. Фактично, єзуїти стали каменем спотикання для урядів країн, що створювало додатково напругу. Також єзуїти як міжнаціональна організація, маючи вплив у кожній країні, сприймалися як зовнішній тиск на країну. У 1754 їх вигнали з Бразилії, у 1759 – з Португалії, у 1764 – з Франції. Папа римський Климент XIV вирішив, що багато проблем можна буде уникнути і розв’язати, якщо скасувати орден.
У 1773 році він видав бреве Dominus ac Redemptor, яким скасував товариство.
В останні роки у колегіумі мешкало 57 єзуїтів і це найбільша кількість за весь час. Без сумніву, тоді луцький осідок ордену переживав пік. Після Північної війни він був отримав добротну підтримку від шляхти, що і дало можливість не тільки відновити, а й перевищити попередню діяльність. Скасування ордену було болючим. В перші дні листопада ректор отримав папське бреве і зачитав його членам ордену. Цілий світ був скасований, великий орден залишився на сторінках минулого і як було не сумувати?
Студенти розійшлися. Викладачі залишалися при школі, які ще продовжувала діяти, але частина також розійшлася. Ті, хто йшов, нерідко забирав із собою частину речей. Припускають, що це є однією з причин розпорошення багатств колегіумів по країні. У безпеці залишалася бібліотека з шикарним архівом і костельне упорядження. Почала діяти Едукаційна комісія, створена того ж 1773 року. У її компетенцію перейшло єзуїтське шкільництво. До 1784 року в екс-колегіумі ще навчалося 40 учнів.
Єзуїтські споруди в Луцьку на малюнку Міхала Кулеші 1852 року. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Зміни ставалися швидко. Через сильну пожежу згорів кафедральний костел святої Трійці, тому під кафедру взяли колишній єзуїтський. Таким він і є до нашого часу. Приміщення колегіуму здавалися під різні потреби, в тому числі для житла. Фрески облуплювалися, бібліотека в часи недогляду ХІХ віку спустошувалася. У 1891 році історик Орест Левицький писав, що в книгозбірні ще зберігається кілька тисяч томів і що вона заслуговує на увагу любителів книжкової старовини. На початку ХХ століття кімнати залишалися без догляду, картини і цінні речі звідти розкрадали. У 1918 році в колишньому колегіумі ще можна було, правда, побачити чимало артефактів минулого.
Де це все ділося, важко відповісти. Частина була вивезена в Житомир ще в ХІХ столітті, інша – на захід, частина – в невідомому напрямі. Дещо з бібліотеки опинилося в архівах, завдяки чому історики мають можливість хоч якось дотикнутися до справжньої луцької історії.
***
Виходить, як у згаданого італійського інтелектуала ХХ століття: Stat rosa pristina nomine (колишня роза залишається в імені).
Та нехай сумний кінець цієї історії не зіб’є вас спантелику. Так було майже скрізь. Завдяки крупинкам можемо реконструювати те, що було колись і зрозуміти важливі питання сьогодні. Єзуїтський колегіум в Луцьку став найважливішим чинником для розвитку освіти і вплинув на міську культуру загалом.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
Коментарі