Того дня 1894 року біля православного собору Луцька зібралося більше 4 тисяч мешканців. Стояли в церкві, біля неї, на майдані. Архієпископ Модест виголошував: «Присланная Луцку святая икона Богоматери… твоими ходатайствами отверзи двери царства небеснаго». Відкриття Іверської каплиці було надзвичайно помпезним: з салютами, масовим пригощанням, урочистим декором незамощених брудних вулиць повітового міста.

Навіть приїзд імператорів Луцьк не зустрічав так, як прибуття кипарисової ікони Іверської Богоматері з Москви. Але довго цій історії не судилося тривати. Існування каплиці цегляного стилю завдовжки у людське життя обірвалося як мільйони інших життів того часу – з властивою суспільною амнезією і нехтуванням цілих поколінь. В тому її символізм і сьогодні.

Дари для Луцька готували в московських соборах

У 1870-х роках група православних осіб зробила спробу відновити давнє просвітницьке Луцьке братство, щоб спільними зусиллями впорядкувати давні православні місця у місті та робити нові проекти. Ця спроба виявилася успішною. Членами відновленого братства ставали впливові люди – чиновники, військові, історики. Серед них – чини різних полків армії Російської імперії, що базувалися в Луцьку. Однією з них була 11 піхотна дивізія. Її начальником і, за сумісництвом, головою братства був генерал-лейтенант Всеволод Панютін. Саме він ініціював виготовлення для Луцька копії чудотворної ікони Іверської Богородиці.

У 1893 році він послав записку з пропозицією до Московського коменданта генерал-лейтенанта Сергія Унковського. Панютін і сам відвідав Москву, оглянув її святині. Члени товариств хоругвоносців різних храмів висловили підтримку і заявили про матеріальне сприяння.

Підтримав ідею й іконописець Йосип Чіріков. На той час він уже був відомий виконанням ікон у Петербурзі. Для зняття копії чудотворної ікони Іверської Богоматері для Луцька іконописець взяв кипарисну дошку. Це стандарт для ікон на дереві, оскільки кипарис найкраще для цього підходить. Tabula rasa і фарби для написання ікони були освячені Митрополитом Московським Сергієм в Іверській каплиці Москви.

 

Іверська каплиця у Москві. Зображення з Вікіпедії

 

Після цих дійств Чіріков взявся за справу: спочатку вийняв ікону з рами, далі за допомогою спеціальних інструментів зняв копію на папір, а вже тоді переніс її на кипарисну дошку розміром 100х140 сантиметрів. Ікона була готова аж через 2 місяці.

Акція набула просто величезного розмаху. Від кількох соборів (Великого Успенського, Архангельського, Казанського), церков, товариств хоругвоносців та приватних осіб для Луцька в дар було підготовлено, окрім самої ікони, ще цілу купу церковного начиння, ікон, елементів одягу чи цілих комплектів, серед яких – срібна риза з дорогоцінним камінням для головної ікони, плащаниця, шита золотом по оксамиту, срібні посудини, хрести, хоругви, церковні книги та багато іншого. 

Нова окраса публічного саду і центральної вулиці

Поки відбувалися приготування в Москві, у Луцьку споруджували спеціальну каплицю для ікони. Місце вибрали край першого в місті публічного саду на вулиці Шосейній біля Окружного суду. Це була територія з театром і балаганом, основне місце відпочинку і гулянь лучан кінця ХІХ століття. Тут також діяв буфет і частенько грали полкові оркестри.

 

Дерев'яний паркан навколо ділянки з каплицею біля Окружного суду. Копія поштівки з Національної бібліотеки Польщі

 

Каплицю запроектував архітектор Григорій Артинов, випускник Петербурзького державного училища цивільних інженерів. За деякою інформацією, він був членом Луцького братства. До речі, через кілька років за його проектом збудували церкву на Рованцях, а також луцькі казарми.

Для каплиці братство викупило шматок міської землі перед Окружним судом і там почалося спорудження каплиці. Вона мала розміри всього 4,75х4,7 метра, тобто майже квадратна. Її звели досить швидко – за 3 тижні і 2 дні. Каплиця була збудована у популярному тоді цегляному стилі з червоної та жовтої цегли. Його перевага – висока пластичність декорування. Стіни й архітектурні елементи були справді гарними. Вікна невеличкої каплиці мали кольорове скло. Верхню частину вважають виконаною у псевдоруському стилі. Її урочисто освятили 25 травня 1894 року.

 

Каплиця на поштівці варшавсього видавництва Гробера. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

 

Каплиця одразу стала потрапляти на поштові листівки луцьких салонних фотографів та видавців. 

Квіти в болоті і дами в білому – як до Луцька прибув урочистий вагон

Підготовлені московські дари для Луцька були відправлені потягом. У день освячення каплиці усе це прибуло потягом у поштовому вагоні до Бреста. Там для подальшого відправлення до Луцька виділили окремий вагон, який урочисто прикрасили. Публіка на новенькому луцькому вокзалі чекала з нетерпінням ще з шостої ранку. Рівно о 9:00 на станції пролунав свисток потягу.

«По мѣрѣ приближенія поѣзда артиллерія произвела пушечный салютъ въ 21 выстрѣлъ. Подъ громъ выстрѣловъ поѣздъ медленно подходилъ къ вокзалу; съ другой же стороны – по дорогѣ изъ города – шли, по направленію къ желѣзной дорогѣ, крестныя ходы. Около ста хоругвей развивались въ воздухѣ, масса народа сопровождала процессію… Картина, вся обстановка торжества, была величественно-эффектна», - писалося у «Волинських єпархіальних відомостях». 

 

Луцький вокзал. Зображення з Національної бібілотеки Польщі

 

Погода не хотіла пускати московських ікон у Луцьк. Над містом нависли чорні хмари і всю ніч перед прибуттям урочистого потягу ішов дощ. Дорога від вокзалу до собору (а зараз це вулиці Стрілецька та Винниченка) розмокли і перетворилися на суцільне болото. Кругла бруківка на майдані перед вокзалом врятувати ситуацію від бруду, звісно, не могла. 

 

Стара бруківка біля вокзалу нині закатана під асфальт

 

Гостей на пероні привітав голова Луцького братства Всеволод Панютін, волинський губернатор Суходольський та інші. Саму ж ікону Іверську помістили на спеціальні ноші. Драматична картина: під сірими хмарами кількатисячна хода з іконами на чолі з генералітетом, чиновниками і священиками по глинистому болоту, посипаному квітами і зеленню, рушила у бік собору на Парадний майдан; Іверську ікону несуть дами в білих одіяннях, а військовий оркестр підігрує процесії. Від вокзалу до собору військові вишикувалися в ряд, утворивши живий коридор для ходи.

У соборі відбулося урочисте архієрейське богослужіння з нагоди прибуття ікони та інших дарів. Архієпископ Волинський Модест виголосив цілу промову після закінчення служби. Він наголосив, наскільки «важливо отримати ці дари» і багато подібного.

«Присланная Луцку святая икона Богоматери, названная Вратарницею, да будетъ и здѣсь истинною вратарницею, охраняющею градъ отъ всѣхъ бѣдъ. И мы воззовемъ къ ней: о преблагословенная, всесильная, небесная вратарнице! Твоими ходатайствами избави насъ отъ вратъ адовыхъ, и отверзи намъ двери царства небеснаго», - виголошував архієпископ Модест.

 

Служба біля собору. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

 

Далі вся процесія посунула до Іверської каплиці, де була встановлена ікона. Звичайно, і тут не могли обійтися без помпезних дійств. Знову відслужили молебінь, побажали довголіття царю і його родині, а тоді відсалютували з гармати 21 раз. Після цього всі вернулися на Парадний майдан, де вже була готова трапеза на 4000 людей. Пили і за здоров’я Імператора і за різних чиновників, і за братство; оркестр грав гімн. За столом лунали десятки і десятки промов, побажань і тисячі «ура». Все тривало півгодини. Далі громада перемістилася в приміщення благородного зібрання. Можливо, це було приміщення колишнього бернардинського монастиря. Там уже було довше застілля з численними промовами і тостами.

Трапеза завершився тільки о 18 годині вечора. Після цього розпочалося урочисте засідання Луцького братства, де обговорили поточні проблеми. Ближче до ночі гості стали поволі роз’їжджатися. Таким виявився урочистий початок історії Іверської каплиці.

Спочатку понівечили, потім підірвали

Наступного року позаду каплиці відбулося відкриття першого офіційного пам’ятника в Луцьку. У дворі Окружного суду поставили бронзовий на граніті монумент імператору Олександру ІІІ. Він був типовим для міст імперії – бюст царя і двоголовий орел на високій стеллі.

 

Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

 

Того ж року до каплиці добудували металевий ґанок з масивними дверима, прикрашеними кольоровими скельцями. Також поставили два стовпи з гасовими ліхтарями. Проте ситуація з вечірнім освітленням у Луцьку в середині 1890-х була несприятливою – місто не могло утримувати достатню кількість ліхтарників, тож вони запалювалися нечасто. У 1909 році Альфонс Яр відкрив власну електростанцію і Луцьк став освітлюватися електричними ліхтарями. Через рік до каплиці підвели електрику і верхній хрест став освітлюватися лампочкою. Це можна вважати історично першою електричною підсвіткою пам’яток Луцька, до якої тут не можуть спромогтися навіть у ХХІ столітті.

 

Гасові ліхтарі біля каплиці. Зображення поштівки з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

 

Існування каплиці було доволі спокійним. Вона пережила Першу світову війну неушкодженою. Збереглися фотографії австрійських вояків на фоні каплиці.

 

Каплиця під час Першої світової війни. Фото з Австрійської національної бібілотеки

 

В міжвоєнний період також не особливо щось мінялося, за винятком благоустрою навколо самої каплиці. Вкінці тридцятих територію очистили від парканів та від дерев, розбили клумби, ліквідували цегляний паркан. Хоч сама каплиця не дуже подобалася волинському консерватору Збігнєву Ревському. Він називав її непривабливою.

 

 Каплиця у міжвоєнний період. Фото з Національного цифрового архіву Польщі

Каплиця у 1936 році. Уже немає паркану. Фото з board.lutsk.ua

 

Пережила каплиця і Другу світову. Почалася радянська доба. Пам’ятника цареві на той час уже не було. Натомість біля самої каплиці на відстані кількох метрів спорудили бронзовий пам’ятник Сталіну. Таким він і застиг на фотографіях – у тіні Іверської каплиці. Простояв він до 1956 року, коли його демонтували в рамках акції розвінчання культу вождя.

 

Пам'ятник Сталіну за каплицею. Фото з board.lutsk.ua

Каплиця у 1950-х, в останнє десятиліття свого існування. Малюнок Ірини Левчанівської з альбому "Мій кольоровий Луцьк"

 

Минуло ще кілька років і надійшла черга на знищення самої каплиці. Хоч це було, за історичними мірками, не так і давно, але знайти інформацію про обставини знищення каплиці важко. Старожили або не знають, або мовчать. В архівах ніяких відомостей знайти не вдалося. Це, правда, не означає, що їх там нема. 

Історик архітектури Богдан Колосок так описує події: «У 1959 чи 1960 роках міським комітетом комсомолу був організований підпал і осквернення каплиці. Після того, як вона постояла з вибитими шибками і без догляду, її остаточно знищили. Мури не піддавалися швидкому розбиранню, тому їх в одну з ночей підірвали. Ікону дозволили забрати до собору св. Трійці, звідки в ніч на 20 (?) червня 2002 року її викрали».

Додаткові відомості повідала фотограф-краєзнавець Ірина Левчанівська: «Зруйнована (підірвана пожежниками) з наказу голови міськради Грушецького». Згодом тут поставили пам’ятник Степану Бойку.

Виявляється, що існує аналог луцької каплиці Іверської Богоматері. На півдні Волині у селі Брани Горохівського району стоїть і ніяк не використовується майже ідентична каплиця, збудована за ініціативою графа Рафаїла де Боссаліні, який також фундував велику церкву у Журавниках.

 

Бранівський аналог луцької каплиці. Фото з архіву Музею історії села Брани

 

Про самого Боссаліні відомо мало. Каплицю спорудили як його родинну усипальницю. Проте чи має якийсь стосунок автор луцької каплиці архітектор Артинов до бранівської каплиці, також невідомо. З іншого боку, це цілком імовірно, бо двоє архітекторів не можуть придумати аналогічний проект.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.